Середа, 16 травня 2018 14:06

Жестокость (русинська проза)

Жестокость (русинська проза)
Його жестокость отравльовала наші ище такі слабкі душі. Страхы без усякої причины, лем завто, што вӱн быв уєдно из нами, вісіли у нашому 1-б класі руської зачаткової школы, што ся розмістила у невеликому строєнию пиля хустського замка.

 

Наш учитель быв даз сорокарӱчный, высокый, мӱцный чоловік, різкый, быстрый из силным голосом.

Бывший офіцер, вӱн не просто говорив из нами – вӱн командовав. И мы, ище малі діти, його ся бояли и слухали.

Я дуже слабо памнятаву первый год своєй учобы у школі. Стримить у памняти лем вто страхітя, што стало ся из донькôв учителя. Вна учила ся у нашому класі. Мала, бліда, худенька дівочка, што усе сиділа на первӱй парті спроти свого отця. Вӱн єї кликав Олґôв, нигда не хвалив, не погладив, подаколи деревлянôв линійкôв бив по складеных уєдно перстах. Исе нагоняло страх и на другых. Олґа мусіла учити ся лем ліпше усих, бо отець так хотів. Мати у неї умерла два годы назад, дівочка рідко говорила и ниґда не бавила ся из нами, держала ся сама по собі. Была ги затравлена. Видячи сякоє, и мы єї обходили.

Дуже рідко у нашу зачаткову школу забігав єї старший брат, што учив ся у пятому класі руської десятирічки. Тогды вни из Олґôв двоє прятали ся уд отця и штось своє говорили.

Раз лем узимі брат Олі утік из дому и глядали го дакулько днӱв. За исе говорили и у школі. Пак міліція го найшла у хліві на сусідськӱй улиці. Слабый, голодный, вӱн не хотів ити дому и упросив ся жити и учити ся у варошському интернаті, што кам май удкрыв ся у бывшӱй тюрмі. И тко го знає, што ся стало у хыжі нашого учителя, кой його рӱдный сын такоє учинив.

Ближе уд концьови учебного года Оля на уроці из арифметикы дӱстала тройку. Учитель довго єї звідовав по темі урока и добавив, аж дома из ньôв поговорить.

Учительова хыжа была на Німецькӱй улиці пиля штації, ити треба было пішо довкола Замкової горы орсаґом. Діма, її сусіда по парті и по улиці, ишов из ньôв дому уєдно, розказовав пак нам, аж Оля всю дорогу дому німо плакала.

На слідуючый день учителька паралельного 1-а класа Олена Михайловна повела обадва перві класы на Замкову гору. Помогала юй піонервожата Катя, бо наш учитель дӱстав бетяг и не прийшов у школу. Идучи назад, мы ушиткі промокли уд зливы первої майської грозы, пӱд яку утрафили. У школі мусай было ся обсушити. Наші дівочкы нам пошепкы пак уповіли, аж кой Оля зняла майку, у неї на спині было видко дакулько кревляных слідӱв уд реміня вадь прута.

Ми порозуміли, аж Оля была бита отцьом за тройку. Дуже мы її шкодовали, а спроти учителя у дітий класа попри страху став протест. Учитель вто утямив, порозумів, уд чого, и став ище май строго вести ся из донькôв. Клас, як лем быв годен, заставав за Олю.

Удуйшли канікулы, ситуація из Ольôв мало ся забыла. Айбо на зачатку октовбря стала ся біда, што на усьо житя дітий нашого класа лягла у души страшнôв, невыказанôв трагедійôв, невиразно тяжкым спомином.

Учитель израна зайшов у клас дуже злый. Мы уже ся навчили упознавати його дяку. На другому уроці арифметикы ýкликав до дошкы Олю, зачав єї звідати домашньоє завданя. Не чекавучи одвіта, кричав на неї, пак тричі деревлянôв линійкôв ударив єї по перстах. Дівочка на очах усього класа стояла бліда, ни жива ни мертва, лем великі густі слызы текли юй из очий. Ни єдного стона ци голосного плачу. Из не дітськым страхом, ужасом услухала уд отця, што вӱн юй кладе двойку.

Жанна, што сиділа на другӱй парті, уповіла учительови, вбы вӱн не бив Олю. Туй увесь клас зачав вто говорити. У дітий урвáли ся страхы сперед учителя-садиста. Вӱн вто порозумів, утямив, аж ото дӱйде до родичӱв дітий, и мало полівив, лем уповів, аж дома поговорить из Ольôв за учобу.

Діти были настрашені за Олю, тривога за сю жертвену дівочку висіла у класі. Была велика перерва. Заплакана Оля наскоро зобрала ся и пӱшла дому докить отець быв у учительськӱй. Не розумівучи, што робить, плачучи, у голові держала будучу отцьову розправу, што неотвратимо чекать єї.

И так ги усе у сякому, у тяму прийшла юй мама, што любила Олю и пестила, усе заставала сперед отцьом. А теперь и брата не є, вбы хоть мало боронив малу сестричку. Отець днеська єї забє за двойку и за то, што діти класа спроти його волі застали за свою сегіняшну однокласницю, за вто, што вна утікла из школы дому. Може, вӱн и правый, бо тулько много на нюй вины. Сися мысль не уходила из головы. Вӱн єї забє. Тадь нашто терпіти його битя и крикы, нашто терпіти болі уд кровавых ран, уд котрых отець ище май звірієи бє єї?

Оля прийшла дому, вбрала ся в єдиноє парадноє шатя, найшла обращик мамы, на котрому вна держит малу Олю на руках, довго гладила и цілювала личко мамы. Юй нестерпимо хотіло ся до неї. Лем пиля мамы вна навічно найде любов и ласку, котрых не знаєтеперь.

Думавучи лем про скору стрічу из мамôв, зайшла у шпайз, улізла на пӱд, приязала товсту шпаргу на бруса, стала на колінкы и зачитала молитву до Бога, котру єї научила мама. Оля накинула засылку на шию и з криком «Мамочка, а-а» кинула ся у пропасть.

Отець увечері пяный прийшов дому. Упив у ларькови из мейрига позад днешньых событий у класі из донькôв и хотів єї видіти. На його гойканя донька не удзивала ся. Исе го ище май розгнівало. Изглядав усю хыжу – донькы ниґде не было. Напослід удкрыв двері шпайза. Увидів мертві очи його дітины, котра вісіла на шпарзі. Очи в очи. Из мукôв и осудом.

Стиснувши голову руками, мовчкы сів на порӱг шпайза и даз годину просидів у страхови. Пак пӱшôв до телефона, заголосив на міліцію и болницю.

За дакулько дну следствіє скончило ся. Отця у смерти Олі не винили. Дали дозвол на похорон тіла. На хованю были дві сусідкы, брат, отець и священик.

У школі нич нико не знав. Сын позад хованя уповів отцьови, аж ото вӱн винен у смерти Олі: йому всьо розказали діти в класі и знати отця бӱлше не хоче. Сусідкы и священик пӱшли уд гроба не удклонивши ся.

Из школы учителя уверли, вӱн у сусідньому малому вароши робив на почті, розносив новинкы и письма, спив ся, захворів на нервы и, кой и утсі го уверли из роботы, завісив ся на теметові, на тӱй самӱй шпарзі, на котру управив свою малу дівочку.

Володимир Новак

Отцюзнина, 2(4), 2017

 

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 61

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама