Вівторок, 01 травня 2018 14:44

ДИНАСТІЯ ШЕНБОРНӰВ У БЕРЕЗНИКАХ (на русинській мові)

ДИНАСТІЯ ШЕНБОРНӰВ У БЕРЕЗНИКАХ (на русинській мові)
У XVIII стуліттьови воєнный полковник королювської гвардії Шенборн получив за файну службу награду – пять сел у басейнови рікы Боржава. Ушиткі хащі кругом сел Березникы, Керецькы, Лисичево, Кушниця, Суха дӱстали ся графови. Из того часу Шенборны успадковали исю тириторію. Занимали ся, в основному, вырубкôв и продажôв хащі. Нанимали на роботу людий и за роботу платили.

 

У лісовых ґаздӱвствах Шенборнӱв не давали вадасовати простым людьом. Територію, де хаща была вырубана, давали селянам на пользованя. Из Австрії приходили спеціалісты, які занимали ся хащôв. У лісовоє ґаздӱвство было впроваджено раціоналну систему веденя лісового діла. Ґазда, котрый получив дозвӱл на вырубку даної площі, мусів єї засадити. Перед тым як начинати вырубку хащі, треба было внести передоплату на єї засадженя. Передоплата вертала ся позад того, як было засаджено місто вырубкы.

Баронеса Розалія Загер не просто так поселила ся у тихому гӱрському селі. Люди туй были робутні и спокӱйні. На зачатку села на березі Боржавы быв невеликый пагорб, якый за свойôв формôв нагадовав чонок (лодку), авать перевернутоєкорыто. Там росли высокі дубы, водило ся много ôленюв, дикунӱв, медвідюв. Исе стало поводом для стройкы спершу вадасної хыжкы, а далше великого маєтка. В рокаши из селянами, котрі мали волы и коні, очищали родючі землі у заплавах Боржавы, де садили булі, сіяли кендерицю и гречку. В урочищі Вирхньый Дулятин ищи до теперь росте гречка.

Сохранила ся исторична памнятка – гроб Еммы Фон Шенборн, яка уродила ся у 1863 році и вмерла у 1928 році. Люде розказувуть, же єї донька Луїза загнала письмо из Австрії, де наказала, вбы до єї приєзда матери не было. Ищи кажуть, што Луїза утровила матірь коли прийшла у Березникы. Як вто было точно – не знаєме. Айбо факт тот, што Емма умерла уд утровы.

Пуслідня власниця маєтка Шенборнӱв, дочка Еммы – Луїза уддалася за барона Захера и стала ґаздыньôв земель.

Усі пралісы, а также сінокосы Лыса и Мидовый пренадлежали баронови Захеру. Айбо выйшов указ, якый позволяв баронови обєдновати землі. Захер бере собі богаті на травы Ріку и Дулятин ближе до свойих хащ, а пусті землі – Лысу и Мидовый даєселянам. Панські землі сокотили чотыри фоштеры. На Дулятині быв закріпленый у Вандрігу – Герман, у Млинўвці, Боржаві – Шустер, а у Керичанськых Борсучинах быв меншый брат Янка. Ушиткыма лісниками командовав справець. Вода у Ріці, Дулятині, Боржаві была тоже панська. В нюй не мож было имати рыбу, поливати водôв сінокосы, пущати у воду яркы.

Захер любив вадасовати. Старі люди тямлять, што вӱн в урочищі Гымба и Млинӱвка мав вышкы для охоты на медвідя. На каждому приділу было настроєно лісні охотничі хыжкы.

Были у нього и зубры. У 1939 році по договору из лісниками Рейха вӱн обміняв ся нима для оздоровленя генофонда.

Захера убили у рокы Другої мировой войны. Вӱн быв похороненый з другого бока свого маєтка.

Луїза Захер жила на Чонку до 1944 рока, удты єї выгнали руські. Кажуть, што у неї быв сын. Березняне баронесу уважали завто, што она давала їм гнати худобу на полонину и выпасати задарь, хотя на тот час полонина была єї.

Баронеса добрі ставила ся до людий и была дохторкôв для простого народа. Знала лічити усьо: хворобы, травмы, опікы. За лікованя треба было удробити 2-3 дны на єї ґаздӱвстві. Были и такі случаї, коли селяни уддячовалися юй лем поцюлюнком у руку.

Восени 1944 рока, коли у село прийшла совітська власть, баронеса мусіла втікати и прятати ся у свого бывшого слугы, унтера Метеньканича Василя. Жила у нього и робила за кусок хліба. Потому австрійськый дипломат помӱг юй выїхати в Австрію.

Михаіл Чикивдя

Отцюзнина, 5(7), 2017

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 79

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама