Вівторок, 01 травня 2018 11:40

КОРОЛЕВСЬКЫЙ ЗАМОК НЯЛАБ (на русинській мові)

КОРОЛЕВСЬКЫЙ ЗАМОК НЯЛАБ (на русинській мові)
У селищі Королево на Севлющині из высоты горы Нялаб наблюдавуть за течійôв часу руины славного колись замка, знамного межи тутешньôв челядьôв пӱд назывкôв «Город». У епоху середньых вікӱв и ранньомодернового часу сеся кріпость контрольовала долину Тисы у тому важному місті, де быстра вода освобождаєся из гӱрськых преград и дужым потоком рве ся на широку супокӱйну рунину.

 

Замкова гора вулканичного походженя. Єї высота 52 м, верхня часть находить ся 212 м над уровньом моря. Она є справдішным геологічным чудом, завто же май близькі пӱдвышеня находять ся доста далеко уд ниї. Центр кріпости, площôв 52 х 47 м, у плані пӱдовалної формы, містить ся в сіверно-заходнӱй части верхньої терасы горы. По периметру розміщені жилі приміщеня, які окружавуть невеликый внутрішньый дворець из

колодязьом   усередині.  У  20  м  уд   основної  замкової  споруды   проходила   ищи  єдна  защитна  линія из камняницьôв прямоуголної формы. Основну и спомочну системы укріплень изєдновав мӱст, построєный на масивнӱй камнянӱй пӱдпорі из арочным проходом у центрі. Перед другôв защитнôв линійôв находив ся глубокый и широкый ров. Для контроля ґрунтового путя – єдиного удобного пӱдхода до замка, на полуднево- выходному боці Нялаба, недалеко уд основної кріпости, змурованый невеликый бастіон клиноподобної формы. Ушиткый видимый теперь архітектурный комплекс появив ся у резултаті перестройкы замка у XVI ст.

Рання исторія кріпости начинать ся у другӱй половині XIII ст., коли окресности Королева были любимым містом “меншого короля” (iunior rex Hungariae) Іштвана V (1270–1272 г.г.) для вадаскы на зубра, медвідя и дикуна. Вӱн у 1262 г. дав розказ постройити на горі Нялаб коло села Фелсас (перша назывка Королева) вадаську хыжу – Domus regalis. Про тот ранньый період хоснованя сеї хыжі иде ся и у письмі 1264 г. папы Урбана IV, де вӱн просить Іштвана V вернути єї своюй матери (нікейськӱй принцесі Марії Ласкаріні), яка была перед сим єї властницьôв.

При конци XIII ст. на Нялабі мурувуть камняні стіны, и вӱн стаєзамком. Из сього часу и до зачатка XV ст. його властникы часто міняли ся. В епоху Ласла IV (1272–1290 рр.) кріпость принадлежала родині Убулфі. В ХІV ст. над нив пановав магнат Беке Боршо, а позад заколота Матея Чака (1312 г.) против мадярського короля Карла Роберта Анжуйського у 1315 г. она перейшла у рукы Бережського жупана Томаша, котрому король розказав удновити розбиту при штурмі королевськым войськом фортифікацію. Мусиме удмітити, ож при штурмі постраждали не лиш стіны твердыні, а й погибло много оборонцюв и штурмуючых. Серед них быв и представитель славного рода Палоці, якый поклав свою голову в сюй кривавӱй битці.

Из часом удреставрованый замок став центром домінії. Король Людовик Великый (1342–1382 г.г.) у 1378 г. передав його сынам молдавського воєводы Саса Балкови и Драгови на час исповненя нима должности угочанськых жупанӱв. У сесь період значно активізує ся волоська колонізація комітата, иниційована ищи по татарськӱй навалі корольом Бейлôв IV (1235–1270 рр.). За потомкӱв Драгы (Драгфі), окрім оборонителної функції, Нялаб играв роль културного центра. Окрім родины Драгфі, в тоты часы у Нялабі гостило ся немало приходнякӱв, котрых чаловали сюда и теплота бесідованя, и ароматный запах вина, десять бочок якого каждорӱчно привозили из церквы в Севлюши. Свідченям сього є переписаноє туй у 1401 г. Тетраєвангеліє на славянськӱй бесіді. Теперь оно находить ся у Закарпатському краєзнавчому музейови. На одзначеня 610-ї годовщины сьої памняткы у Королеві встановленый меморіал.

Идилія безжурного живота родины молдавського воєводы Саса перервала ся у 1403 г. Король Сигізмунд (1387–1437 г.г.) лишив Драгфію права владарьовати замком, а в 1405 г. передав його Петрови Перенійови. Не рахувучи куртого проміжка часу у другӱй половині XV ст., коли кріпость формално принадлежала Баторіям, Нялаб быв у руках Переніїв. Примітно, што для модернізації замка до потребности новоявленої артилерії Перенії закликали таліянського архитектора и фортифікатора Арістотеля Фіоравенті, бӱлше знамного як проектанта московського Кремля у тому виді, якый присокотив ся до днесь.

Бароны старали ся не лиш про усиленя замковых стін, а и про внутрішньоє убранство. Славили ся ищи и меценатством. За фінансової пӱддержкы Катерины Франгепан, удовиці Габора Перені, загиблого у 1526 г. у битці пӱд Могачом, у 1533 г. в Кракові у выдавательстві Ієроніма Вієтора было напечатано потовмачені из латыні в замку Нялаб Бенедиктом Комяті “Письма св. Павла на мадярськуй бесіді” из коментарями (Az szenth Paal leveley magyar nyelven), які стали першôв печатанôв мадярськôв книгôв. У Королевському замкови знамный поет XVI ст. Петер Ілошваї Шеймеш написав поему про Міклоша Толді, яка май пӱзно лягла в основу трилогії Яноша Араня (Az hí resneves Tholdi Miklósnak jeles cselekedeteiről és bajnokságáról való história). Гостьовав у Нялаби славный представитель мадярської лірикы епохы Ренесанса – Балінт Балашші. Но окрем знамных ученых, гостинностьôв баронӱв Перені хосновали ся и знамні преступникы. Серед них треба удзначити фальшовалника монет Мікловша, котрый туй зачав свою «кар'єру», яка ся закӱнчила повішаньом у Шарошпотоцькому замкови. Не мож забыти и коменданта кріпости Мойсея Фанчікаї. За ним ся числять и мучения, и убивства, и цілый шор иншакых карателных дійств против челяди комітата Угоча.

Остатньый етап исторії Королевського замка поязаный из повстаньом Ференца Вешшелені у 60-х г.г. XVII ст., у якому участвовали даякі угочанські роды. Император Леопольд I (1655–1687 рр.) утратив довіру до дворянства Сіверно-Выходньої Мадярщины и у Королеві розмістив гарнізон пӱд проводом Конрада Мейєра Бранденбурзького, котрому дав розказ розвалити кріпость. Перенії домагали ся спасти родовоє гніздо и делеговали до Вены віце-жупана Яноша Гортяні, но його місія не вдала ся. На кунци муры Нялаба были взорвані, позад чого уже не удновльовали ся.

Як видиме, замок Нялаб має богату исторію. Айбо донедавна на ньому и в його близькӱй окрузі проводили ся лише періодичні неширокі археологічні розкопкы, приміром, у ХIХ ст. два раз (1859 и 1881 г.г.). Находкы из Королева суть у Мадярському націоналному музейови у Будапешті. Йсе шилиякі жӱнські прикрасы, в тому числі позолочені рийзова карічка и вітка з косичками из дорогоцінного каміня, а ище рийзовый двойный натілный (“лотарингськый”) хрестик. Окрім того, межи матеріалами были три гробові клинці из звіздоподобными шапочками, покрыті срібернôв фольгôв. Они были найдені на місті крипты-каплиці, розобраної тутешньыми селянами, захороненя у якӱй поязані из властниками замка.

Через сто годӱв, у 80-х г.г. ХХ стороча, коло централної части кріпости невеликі поглядкові роботы проводила палеолітична експедиція Музея Природы (Київ). Она зобрала подйомный пӱзньосередньовічный матеріал.

На зачатку 90-х г.г. минувшого стороча на території памняткы робилаекспедиція Украйинського спеціалного научно-реставраційного института„Укрзахідпроектреставрація”. Айбо роботы лиш номінално называли ся археологічными, завто што были направлені на вызначеня планованя внутрішньої застройкы и завершовали ся на глубині 0,5 м (при реалнӱй товщі културного шара 4–5 м).

Из 2007 г. за досліджованя Королевського замка Нялаб узяла ся експедиція Ужгородського націоналного університета. У польовых сезонах 2007, 2011–2016 рр. в разных частях памняткы были закладені пять шурфів и чотыри розкопы, загальнôв площôв 220 кв. м. Товща културного шара становила уд 1,5 до 5,7 м. Дослідили ся три жилі поміщеня из кахляными пецами, зобрана велика колекція матеріала: тысячі фрагментӱв керамічної посуды, в тому числі завезеної, кахлі, выробы из кожи, кости, каміня, скла и метала (до хыжнього ужитку, инструментарій до майстрованя, елементы вбраня, прикрасы, медальйон, жетон, текстильні пломбы, монеты, збруй, епітафій). Находкы свідчать про активноє функціонованя кріпости Нялаб из кӱнця XIII ст. до середины XVII ст., што повностьôв совпадаєиз писемнôв информаційôв.

З каждôв новôв археологічнôв находкôв мы бӱлше дӱзнаєме ся про замок Нялаб – Королевську твердыню. Світло археології позволило урвати из темноты земли свідченя про справдішньоє житя давнього населеня Притисянщины, удновити розорваноє чередованя поколінь, скапчати мӱцным ланцом минувшину и теперішньый час.

Ігор Прохненко, историк УжНУ

Отцюзнина, 5(7), 2017

Оцініть матеріал!
(2 голосів)


Переглядів: 700

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама