Неділя, 29 квітня 2018 15:48

Мала исторія Подкарпатської Руси: истина у фактах Друга часть: Кониць 9-го віку (приход угрӱв в Карпатськый реґіон) – 19-й вік Головна новина

Мала исторія Подкарпатської Руси: истина у фактах   Друга часть: Кониць 9-го віку (приход угрӱв в Карпатськый реґіон) – 19-й вік
В кӱнци 9-го віку в Централнӱй Європі появили ся племена угрӱв (мадярӱв), и в подкарпатськых русинӱв зачала ся друга - дуже важна - часть їх исторії..

Стало ся тото у яри 896 року, коли головні силы мадярӱв, ведені вождьом Арпадом, через Верецькый переход на Подкарпатськӱй Руси (Porta Rusciae - Ворота Руські – лат.) перейшли з позволенія моравськых князюв Карпаты. Чому моравани позволили мадярам перейти Карпаты? Велика Моравія была послаблена враждôв меже сынами князя Святоплука, а окрем того, на ниї фурт нападали восточні франкы и болґары. Моравські князі глядали собі силного союзника, зато и уклали из мадярськыма вождями договор, котрый позволяв мадярам перейти Карпаты и засісти свободні землі Потисянської низины меже Тисов и Дунайом. Согласно договора, мадяре были федератами (союзниками) мораван, зато и ни было нияких конфліктӱв меже нима и містныма словянськыма обыватилями, будущыма словаками и русинами. Земледілці-словяне и кочовики-угры зачали меже собôв активно контактовати, што было на хосен обом народам   (мадяре  поповнили  свӱй  словарный  запас   многыма  словянськыма  словами,  поязаныма   из земледілством, а словяне и собі брали уд мадяр слова, яких у їх словарнӱм запасі не было). На жаль, конець 9-го віку принюс у Центральну Європу великі зміны - перва словянська держава Велика Моравія розпала ся. Бӱлша єї часть удойшла до Чеської державы, котра тым часом зачала ся форміровати, а другу часть поділили меже собôв  полякы  и  угры. 

Розпала  ся  и  Біла  Хорватія,  пӱд  політичнôв  владôв  котрої  из  6  в.  находила ся южнокарпатська територія, т.є. Подкарпатська Русь. Русинськый край стає частьôв новосформірованої мадярської державы – Мадярського королевства. Из сього часу и до кӱнця первої світової войны русинськый край быв составнôв частьôв лем Мадярського королевства и не входив, як и до сього часу, ни до якых другых держав.

Первым корольом Мадярщины (и русинськым тоже) став у 1001 р. Иштван I Cвятый (Штефан I Святый). У 1001-1003 рр. король Штефан I присоєденив до Мадярського королевства майбогату часть русинського края –  Потисянську низину.

 

По иніціативі короля была проведена адміністративна реформа – королевські землі были поділені на комітаты (жупы). Майпӱздніше были создані жупы на териториї русинського краю – в кӱнци 12 – на зачатку13 в. в западнӱй части краю быв вчиненый комітат Унґ (Ung), у юго-восточнӱй – комітат Боршоа (comes de Borsova, Borsua, Borsoha). Пӱздніше сесь комітат быв поділеный на три нові комітаты – Уґоча (Ugoca), Берег (Bereg) и Мараморош (Marmaroš). А до середины 13 в. Подкарпатська Русь цілком (у т.ч. и Верьховина) політично и адміністративно зробила ся интеґралнôв частьôв Мадярської державы.

Дакотрі приграничні области королевства, котрым угрожала вонкашня опасность, управляли ся по франкськӱй системі як марки – то были приграничні округи из воєнным управліньом. Якраз на Притисянськых землях была создана т.н. Руська марка (marchia Rutenorum). Управляв Руськôв маркôв сын короля 

Штефана, наслідник трона Имре. Принц мав и титул dux Ruizorum (руський воєвода). На жаль, принц у 1031 р. загиб на вадасци, но Руська марка екзістовала и надале – майже аж до создания комітатӱв на територій Подкарпатської Руси у 13 в..

Штефан I Святый быв розумный, побожный король. При нюм у каждӱм селі была церьков, а у варишах были и 4-5. Правда, у нашӱм крайи, як доказувуть историкы церквы, ищи в 9 в. появилися перві церьковли. Їх правили майстры, котрі прийшли на Моравію из святыма братами Константином и Методійом, а вадь ученикы святых братӱв, котрых по смерти Методія князь моравськый угнав из Моравії и они пӱшли в Словакію, на Подкарпатську Русь и на Балканы. Зато мож предположити, ошуже у ті далекі часы у русинськӱм крайи мала быти и якась церьковна система. (Правда, первым владыком Мукачовської єпархії изглядателі называвуть священнослужителя Луку по тӱй причині, што сесе имня стрічаться у ґрамоті короля Мадярщины Матяша Корвіна – 14.08.1458). Штефан I Cвятый думав не лем за церьков, а за державу уцілому, за єї розвой и за просту челядь. У 1027 р. написав «Наставленія (Admonitiones)» свому сынови Имрійови, котрі увойшли в «Кодекс Законӱв Гунґарії» («Corpus Juris Hungaraci»). Закон рахує ся єдным из майзначных літературных трудӱв того часу. Має 10 глав. У 6-в главі Штефан I Святый говорить: «Держава єдного языка и єдної традиції слаба. Зато я ти и наказуву, сыне мӱй, чужинцям (прийшлым) покровителствуй доброжелательно и честуй їх достойинство, обы они хотіли жити у тебе, а не у другого дакого. И кедь ты захочеш розрушити то, што я справив, вадь розсіяти изобраноє мнôв, сесе принесе велику шкоду державі». У такӱй атмосфері жили подкарпатські русины из момента присоєдиненія краю до Мадярського королевства. Такым образом, историчні событія, котрі мали місто в Централнӱй Європі в стародавню историчну епоху и в пӱзднішый період указувуть на то, ош словянська челядь Подкарпатської Руси твердо ся придіржовала прозападноєвропейського напряму.

Романтична  исторіоґрафія  и  публіцистика  19  в.,  майспершу  руська,  розробили  «теорію»                                                                                                     якоїсь особенної «словянської взаємности», «всесловянської общности». Но треба ся чесно признати, ош ниякої «словянської взаємности» ниґда ни было.

У каждої словянської державы были свõї, иншакі ги у других, даже майблизькых сусідӱв, державні интересы. Зато и вступали словянські державы в союзы, коли из того мали якийись хосен, но и войовали меже собôв. Тото годни сьме видіти на примірі Болґарії, Польшы, Сербії, Чехії, но майліпше тото видко на примірі Росії, котра практично войовала цілый 20-й вік и не перестає войовати и теперь.

В кӱнци 12 – зачатку 13 в. в Мадярськӱм королевстві зачали ся династичні вады за престол. Новый король Ендре II, обы задобрити ся перед великыма панами, зачав роздавати їм королевські маєткы. Так ся создала структура феодальных маєткӱв (доміній), котра фактично, была перевзята из Западної Європы.

На Подкарпатськӱй Руси тото были домінії Унґ (Ужгород), Мункач (Мукачево), Нялаб (Королево), Сентмікловш (Чинядьово) и Довгоє. Созданіє великых доміній укликало протест малых независимых землевладільцьӱв, котрі примусили короля издати т.н. Золоту буллу (1222 р.), ґрамоту, котра уравньовала права и привілеґії ушиткых рокашӱв мадярської шляхты. Но діла бӱлшої части подкарпатськых русинӱв, котрі до сього часу были свободні, но не привілеґовані, Золота булла была явленійом неґативным, бо они оказали ся на землях «приватных» и исключали ся из-под королевського суда, котрый теперь вершили самі великі паны.

Ушитко ся нарушило в королевстві в марті 1241 р., коли через Верецькый переход на Подкарпатськӱй Руси (Porta Rusciae - Ворота Руські – лат.) у Центральну Європу уворвали ся монґолы, котрых в Європі называли татарами (доправды тото были татарські племена, котрі примусили монґолӱв идти за нима).

Картинки по запросу татаро монгольська навала на східну європу

 

Сеся «татарська» орда за 17 рокӱв (1223-1240) розбила усі восточнословянські княжества на величезнӱм пространстві од Волґи до передгор Карпат и фактично захватила цілу Восточну Європу. 11 апріля 1241 р. на березі ріки Слана у сіверо-восточнӱй части королевства стрітило ся слабинькоє войсько мадярського короля из «татарами» и было розбито на нич. Туй загиб цвіт мадярської державы и общества. Короля спасла група молодых рыцарюв, котрым ся вдало прорвати монґольськоє окруженіє. Король утік аж до Далмації.

Монґолы цілый рӱк рабловали Централну Європу, а коли вже вшитко было спустошено и обезлюднено, вернулися у свої степы. Король Бийла IV став перед проблемôв, як заселити спустошеный край. Так на Подкарпатськӱй Руси, котра ци не майбӱлше была спустошена татарами, зачала ся колонізація. У русинськӱм крайи появилося много «гостюв» (hospes), главным образом німецькых, котрі поселяли ся не лем у низиннӱй части краю коло Мукачова (Паланок, Павшино, В.Коропиць, Барбово и др.), но и у горах (Німецька Мокра, Усть-Чорна и др.).

Королевство помалы забывало за «татарськый» страх. А коли корольом убрали Матяша Корвіна -

восокообразованого, из широкым кругозором, правитіля – вӱн поддержав не лем новый строителный бум, у т.ч. и нову габу Ренесанса (Возрожденія), но и засновав перві універзитеты (1467 Academika Istropolitanaв Братіславі и 1480 Academia Corvinaв Будині) - королевство зачало возрождати ся и економічно, и політично. Не забывав король Матяши за церьков – церьковні историкы   называвуть первым владыком Мукачовської єпархії (diecezie) Луку (Lukas) по тӱй причині, што сесе имня споминать ся у ґрамоті короля Мадярщины Матяша Корвіна так: «Videlicet plebaniam ipse Lukas», што у сьому случайи треба розуміти, як «предстоятель помісної церквы Лука».

Интересным є факт, што владыку Луку благословив  кардинал  Исидор  (Isidoros)  – бывшый митрополит восточных словян, котрого угнали из Москвы за вто, што Исидор уд имени свої митрополії як учасник Вселенського Собора 1439 р. уєдно из патріархом Константино - польськым  и   другыма   иєрархами восточных християн, прияв доґматы Єдиної, Святої, Соборної и Апостольської Церьковли и признав примат наслідника святого Петра. Сесе є ищи єдным доказом того, што подкарпатська церьков усе была частьôв Єдиної Святої Соборної и Апостолської Церьковли.

Ищи за житя Матяша Корвіна складали ся за нього леґенды як за справедливого правителя (єдна из леґенд поязує короля из нашым селом Оріховиця, де король ги бы служив у богатого селянина, обы увидіти, як ся богачі ставлять до біднякӱв). На жаль, Матяш Корвін законного наслідника трона не мав, зато династія Корвінӱв и не склала ся.

По смерти Корвіна ситуація в Мадярщині кардинально змінилася на гӱршоє. По довгых дебатах мадярськый сейм 15 юлія 1490 р. избрав мадярськым корольом чеського короля Владислава из литовсько- полського роду Яґеллонӱв. Королевство зачало помалы занепадати. И коли 24 апріля 1514 р. в Будині папськôв буллôв (ґрамотôв) быв уголошеный хрестовый поход против язычникӱв-туркӱв, поход перерӱс у повстаня, котроє возглавив Дьордь Довжа. Повстанци не добили ся нич, были розбиті 15 юлія 1514 р. Довжа быв пліненый и фактично спіченый на горячӱм желізнӱм троні, мнясо из нього мали изїсти його ближайші побратимы.

Картинки по запросу Дьёрдь Дожа

Но сесе нияк не поліпшило ситуацію в державі, а по смерти короля Владислава II (13.03.1516) ищи ся погӱршила. Сим часом в Централнӱй Європі появлявуть ся турецькі завойоватилі, конфлікт из якыма перерӱс у Мадярщині в битву коло Могача. Тото ся стало в авґусті 1526 р. Слабоє войсько мадярського короля было за пару годин розбито. Загиб у битві майже ушиток цвіт мадярської нації, бо у тоті часы знатні люди раховали за честь идти войовати уєдно из корольом. Сам король, утікавучи од туркӱв, утопив ся у могачськых болотах - у Мадярщині  перестала  фунґовати  централна  власть.  Катастрофа  коло   Могача   стала  зачатком  розпаду королевства на три части.

Перва часть, котра обхватовала лем западні и сіверні реґіоны, сохранила назву Гунґарія; центральный реґіон став частьôв Османської (Турецької) имперії, а на восточных територіях было создано Трансільванськоє княжество. Власть на територіях, котрі ся обстали в королевстві Гунґарія, перейшла до могучої європейської династії – австрійськых Габсбурґӱв. Представитіль династії Фердинанд (Ференц) из 1526 р. стає корольом и урізаної державы. Но мадярська шляхта не мирилася из такôв ситуаційôв, и у 1703 р. подняла против Габсбурґӱв повстаня, котроє возглавив Ференц II Раковці, и в якӱм участвовало много селян- русинӱв, котрых вождь повстаня за смілость и вірность назвав «Gens fidelissima» - майпреданый народ. Селяне чекали од повстаня поліпшеня житя. Не дочекалися. У 1711 р. остатки повстанцюв были розбиті – 30 апріля 1711 р. в Сатмарі (мадярськый вариш на граници из Словакійôв) быв подписаный мирный договор, котрый поставив послідню точку за повстаньом Раковція. 

Дмитро Поп,

Отцюзнина, 3(5), 2017

Початок читайте за посиланням: 

http://www.fenixslovo.com/uk/analytics/articles/18322

Ілюстрації взяті з відкритих джерел

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 372

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама