Субота, 28 квітня 2018 18:24

Мала исторія Подкарпатської Руси: истина у фактах. Перша часть: Уд прадавньых часӱв до приходу угрӱв в Карпатськый реґіон

Мала исторія Подкарпатської Руси: истина у фактах. Перша часть: Уд прадавньых часӱв до приходу угрӱв в Карпатськый реґіон
  Русинськый народ єактивным елементом світової словянської общности, древньым народом из богатôв и складнôв исторійôв. Историки-славісты давно доказали, ош словянські народы, у т.ч. и русины, удносяться до індо-європської групы.

Сесе єдиноє у їх етноґенезі и є ныні фактом, якый и доказовати не треба. Ушитко другоє у смыслі літописного «де ся взяли» порождать много теорій и гіпотез (вісло-одерська, вадь западна, одро- дніпровська, вісло-дніпровська, дніпровська, южно-дунайська, азіатська, карпатська и др.).

Індо-європська общность и прасловяни в єї составі сформовала ся у третюм вадь у началі другого тисячолітя до н.е. и занимала великоє пространство Азії и Європы. Племена індо-європської общности розділили ся в культурнӱм и языковӱм плані. Єднов из послідньых языковых груп была прасловянська, племена котрої, як намыгавуться доказати историкы-традиціоналісты, завершили Великоє переселеня народӱв потому, як были розбиті кочовики гунны, котрі, за словами сих же историкӱв, и спровоціровали сесе великоє переселеня племен и народӱв (4-5 вв. н.е).

Картинки по запросу вождь гуннів Атілла

Римськый ученый Приск нащевив у 448 р. вождя гуннӱв Аттілу у його лаґрови, котрый гунны розклали на землях межи Тисов и Дунайом, у свому донесеню восточноримському императору про сись візит писав, ош у Паннонійи стрітив многочиселноє містноє племня (не гуннськоє), вожді котрого на гостині пили напиток, котрый называли «мед» (знакома словянська «медовина-медовуха»). Візантійськый писатель ґоттського коріня Иордан писав у свому главному труді «Про походженя и діянія ґоттӱв», ош потому, як гунны похоронили Аттілу, на комашни подавали їдіня, котроєназывали «страва». Назва сися явно словянська, она и теперь є у русинськӱм, чеськӱм, словацькӱм языках и годна быти ищи єдным доказом того, ош у період прихода у Тисо-Дунайську низину гуннӱв, там уже жили словяни.

Историки-традиціоналісты намыгавуть ся доказати, ош територія, де жиють карпатські русины, была незаселена ищи и в першых віках нашої еры. Они не хочуть признавати одкрытя кийовськыма археологами стоянок чоловіка древньокамняного віку коло Королева и Рокосова (Закарпатя). На сих стоянках, як и на родственнӱй їм у Мадярщині (Вертешсевлеш), перші обитателі появили ся мілійон рокӱв сперед сим ищи у камінному віці (палеоліті), котрый є май довжим періодом у исторії нашого краю. Непозеравучи на зміны клімату, наш предок уже никуда не ишов из краю под Карпатами. На тутишньых стоянках змінили ся послідні еволюційні типы палеолітичного чоловіка: простоходячый (Homo erectus), неандерталець (Homo sapiens neandertalensis), кроманьонець, т.є. чоловік теперӱшнього типу (Homo sapiens sapiens). Як жив палеолітичный челядник и чим ся живив, нам свідчать археолоґічні розкопкы, по котрых мы узнаєме, ош челядник 40 000-8000 рр. до н.е. знав правити не лем просту серсаму-майстершаґ из каміня, но лишив як памнять за себе и перші сліды свого духовного світу, свойих уявлень: скульптуркы из кӱсток звірюв у виді жоны.

Пӱзня камняна епоха, неоліт (6000-3500 р. до н.е.) змінила способ думаня чоловіка, заставила го жити не лем потребôв єдного дня, но думати и на перспективу. Неоліт дав розвой земледілству – так ся стала неолітична революція, котра зачала ся ширити и у Карпатськӱм реґіоні. У нас неоліт репрезентує цілый шор култур: керешська, алфелдська, буковогорська, потисянська и другі. Културні впливы ушиткых сих напрямӱв соєдинили ся и создали у нашому крайови новый симбіоз – куштановицьку курганну културу (6-4 в. до н.е.). Єї памняткы археолоґы найшли коло села Куштановиця (теперӱшньый Мукачовськый р-н), завто културу так и назвали.

Курганный могилник коло Куштановиці быв изслідованый у 1929-1931 рр. Друга култура, поязана из нашим селом, єстанӱвська (пӱзня бронза, 15-14 вв. до н.е.). Перші памнятникы сиї културы были найдені коло села Станово (Мукачевськый р-н) у кӱнци XIX началі XX в. Мож предположити, ош сим часом прасловянські племена глядали собі на європськӱм континенті добрі міста на бываня. Историчні дані пӱдказувуть, ош на території нашого краю ищи у часы дохристіянські стрітили ся дві габы словян, из юга и сівера, и создали тут стабілноє землеробськоє населеня, котроє никуда удсіль уже не пӱшло, по праву рахувучи сисі землі свойôв исконнôв отцюзнинôв, а себе – корінным населеньом сього краю. Зато и не чудно, ош ни нові пришляки- кочовики - скіфы, аланы, сарматы, гунны, авары, печенігы, половцы, котрых періодично «умітовала» Азія через прикаспійські и причорноморські степы, ни тиск из запада кельтськых и ґерманськых племен уже ниґда не годни были змінити етнічный и соціалный характер Карпатського реґіона.  Пӱзньоримські и візантійські авторы мали доста доброї информації за карпатськых землеробӱв, они їх называли sklavi, slavi. Часть из них, глядавучи родючу землю, дӱйшла аж до южных Балкан, до Пелопонеса.

Візантійські авторы чудовали ся, ош sklavi были не такі, як другі варварські племена, они не вступали у воєнні стычки из императорськыма войськами, їм усе было мало лем землі на ораня. У языку грекӱв Пелопонеса до сього часу сохранило ся слово «колиба» (!), котроє грекы, скорше за вшитко, перевзяли у

прийшлых  карпатськых  словян.  Пӱзніше  сись  словянськый  корінный  народ Карпатського  реґіона стали

называти русинами. Є пару версій етимолоґії сиї назвы, но они ушиткі – лем предположеня.

Картинки по запросу кельтські племена у карпатах

У послідньых віках до н.е. (500 р. до н.е. – 1 вік н.е.) у крайи под Карпатами была поширена латенська култура, котру принесли из собôв кельтські племена. Кельты появили ся под Карпатами у середині посліднього тисячолітя до н.е., и стрітили туй містных земледільцюв, годно быти, протословян, и жили з нима в мирі и спокойи 500 рокӱв. Сисі два народы активно контактовали межи собôв, на што указувуть резултаты послідньых изслідовань людськых ґенотипӱв на основі порунянь Y-хромосом и ДНК, котрі ся базувуть на даных європськых ґенетикӱв и демоґрафӱв. Резултаты указувуть, ош у чехӱв, словакӱв и русинӱв (подкарпатськых) є25% кельтсько-романсько-ґерманського ґенотипу (ищи 37% словянського, 9% адріатично-балканського, 8% скандінавського и т.д.). Указаный ґенотип формовав ся у названых словянськых народӱв не єден вік и є доказом того, ош сисі племена жили довгий час по сусідству и контакты у них были натулько широкі, при тӱм довгі вікы, што они передали єден другому часть свого ґенофонда. Лем так мож пояснити тот факт, чом у русинӱв (подкарпатськых) оказалося 25% кельтсько-романсько-германського ґенотипу. Окрем части свого ґенофонда, кельты лишили нам назву горы Галіш у сіверо-западнӱй части Мукачова и окончанія –ава, –ово, -во у назвах варошӱв, сіл, рік (Боржава, Іршава,, Рахово, Страбічово, Мукачово и др.), котрі несуть историчну памнять вікӱв.

Говорячи у ширшӱм контексті, учені-славісты, мавучи такі фактолоґічні дані, мали бы по-новому задумати ся над часом появы словянського етноса на историчнӱй арені (у т.ч. и русинӱв под Карпатами) и перенести го у часы дохристіянські (до н.е.). За сись момент русинської исторії споминав ищи у XVIII в. Франтішек Адам Коллар, май образованый радник австрійської императриці Марії Терезії, котрый написав перший труд из исторії подкарпатськых русинӱв Humillium promemoria de ortu, progressu et in Hungaria incolatu gentis Ruthenicae(«Про походженя, розвиток и житя русинӱв Гунґарії (Мадярщины)». Ф.А.Коллар доказовав, ош русины появили ся в Дунайськӱм басейнови уже в 1 в. н.е. и были христіянізовані ищи до прихода місії Константина (Кирила) и Методія у Велику Моравію у 863 (864?) р.

Картинки по запросу Франтішек Адам Коллар

 

Франтішек Адам Коллар

 

У другӱй половині 1 в. н.е. на кельтӱв, што жили на територійи нашого краю, єдночасно напали фракійські племена ґето-дакӱв из Трансілванії, а из сівера и запада ґерманські племена. Кельты наохтема пӱшли из нашого краю.

Карпатськый реґіон опставав у спокойи до 567-го року, коли сюда ся увырвали нові азіатські кочовикы – авары, які засіли Придунайські землі, де жили и словянські земледілцы. Авары создали там ранньосередньовічну протодержаву (каганат) на чолі из каганом. Сим часом у Централнӱй Європі появлявуть ся и племена білых хорватӱв и сербӱв, котрі создали в Централнӱй Європі свою протодержаву, Білу Хорватію, под вплыв котрої подпали и словяни южных берегӱв Карпат – далекі предкы подкарпатськых русинӱв. Біла Хорватія ставала силніша, а Аварськый каганат слабшав.

Картинки по запросу Авары у Карпатах

 

У началі ІХ в. каганат перестає существовати: словянські племена завладіли Карпато-Дунайськôв котловинôв и передгорами Карпат. Їх держава – Велика Моравія – у началі другої половины ІХ в. досігать вершины свого розквіту, а у кӱнци ІХ в. занепадать. По цілӱй Європі иде процес созданія держав, айбо русинськый край оказуєся у марґіналнӱм, окрайиннӱм положеню. З єдного боку, сесе задіржує його розвиток, а з другого – помагать сохранити ся русинам у виді самостатного сообщества. Туй словяни – уже русины – зачали играти основну роль як у економічнӱй, так и у політичнӱй сфери.

Одділні племена и племінні обєдиненія починавуть создавати свої центры, укріплені городища (Вары, Невицькоє, Солотвино, Ужгород). Май часто они хоснувуть городища, лишені племенами, што были туй до них (кельты, фракійці).

Картинки по запросу велика моравія

Словяни Централної Європы у ІХ віці, у час розквіту Великоморавської державы, познакомили ся из словянськым алфавітом, якый склали про них грецькі місіонеры, братя Константин и Методій. Направити у Велику Моравію христіянськых місіонерӱв, котрі бы знали словянський язык, просив візантійського императора князь моравськый Растислав. Братя были грекы, добрі владіли словянськым языком, бо росли у Солуні на сівері Греції, де была велика словянська колонія. Спершу они покрестили князя Растислава и його ближньых, пак другых панӱв, а вже потому ходили из свойима учениками и крестили простых мораван. Своє тлумаченя богослужебных книжок они возили у 868 р. (869?) у Рим на благословеніє Папы Римського. Старшый брат, Константин, на Моравію уже ся не вернув, бо по пути до Риму захворів и обстав ся там у манастыри, де через два рокы умер. Методій вернув ся на Моравію и крестив словян из свойима учениками до самої смерти (885). Методій покрестив и першого чеха – князя Боржівоя из жонôв Людмилôв. Сись момент споминать у своюй хроніці чеськый літописець Даліміл (жив у ХІІІ віці). Даліміл пише:

И як лем сів (Боржівой) на престол, попросив крещенія уд Святополка, короля моравського и уд Методія

архієпископа велеградського.

Тот архієпископ русином быв

Літурґію по-словянськы служить…

Далиміл называть Методія русином, хоть Методій русином и не быв. Но сам сись факт указуєна то, ош у Європі того часу за русинӱв уже ся знало.

Велика Моравія досягла свого май высшого розцвіту у 871-894 рр. Сим часом князь Святополк присоєденив до Великої Моравії западну и централну часть Верхнього Потися. А долину Тисы и Мараморош присоєденив до свої державы болґарськый царь Сімеон. У резултаті сього територія историчного Закарпатя у посліднюй третині ІХ в. была поділена межи Великôв Моравійôв и Болгарськым царством.

У кӱнци ІХ в. в Тисо-Дунайськӱй низині появлявуть ся племена угрӱв – починать ся нова глава исторії

русинського краю и народу. За ниї мы розкажеме у слідуючӱм номери нашого журнала.

 

Дмитро Поп

Отцюзнина, 2(4), 2017

 

Ілюстрації взяті з відкритих інтернет-видань

Оцініть матеріал!
(3 голосів)


Переглядів: 342

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама