Середа, 07 лютого 2018 20:28

Васильви Молнарови було 95: Житя, одданоє людьом (на русинській мові)

Васильви Молнарови було 95: Житя, одданоє людьом  (на русинській мові)
Каждый челяднык, котрый має в собі бодай и маленьку, айбо житєдайну духовность, глядати буде можность глыбше познати світ – у ньому много красоты, што дає силу жити про себе й творити в имня иншых.

Такым є письменик, краєписець, учитель и сосполный діятель Василь Молнар, 95 - рочя якого будеме одзначали 12 фебруара 2017 рока, в день трьох святых нашої церьковли: Василія Великого, Григорія Богослова и Иоанна Златоустого.

Куртый житєпис сього славного сына свого народа, историка - изглядателя нашого края почну просто из його прихода у сесь грішный світ.

 

 

 


Родив ся В. Молнар в селі Голубине 12 фебруара 1922 рока в многодітнӱй селянськӱй родині Ивана Молнара и Марії Уліганець и быв третьôв дітинôв в сімї, яка складала ся з восьмох дітий. Усі діти выучили ся и мали професію вчителя. Нянько быв трудолюбным селянином, и штобы прогодовати таку ораву, много робив на земли, а в неділю и свята фурт ходив до церьковли, де быв помочником дяка.
В 1941 році Василь закӱнчив Мукачовську руську гімназию, а в 1944 – Ужгородську духовну академию. В 1954 році закӱнчив філологійный факултет Ужгородського державного універзитета, одділеня російського языка и літературы. Выкладав в середньых школах Свалявського района російськый и украйинськый языкы и літературу, языкы – англійськый, німецькый, латинськый.

Літературну діятелность зачав в гімназіалні рокы. Розсказы и очеркы печатав в студентськых алманахах на російськӱм и русинськӱм языках.

Велику часть свого архіва до 1945 рока понищив в період переслідованя русинської интелегенци (1946-1956 рр.).  В рокы хрущовської «одлигы» навернув ся до літературної творчости.
В конци 80-ых рокӱв зачав активно писати на русинському языкови. Свої роботы печатать в газетах и журналах Подкарпатської Руси, Словакиї, Польши, Угощины и США.

Издав такы зборникы: «Поклик отчого краю», «Бризки з Лужанки», «Вичурки у вуйни Полані», «Што ня болить…» подготовив зборникы памфлетӱв у захист русинського языка: «Алергія на материнське
слово», «Карпатська долореска» – и много иншакых матеріалӱв.

Дуже ми ся полюбили шорикы из його стиха «Переспів из Будительом», напечатаного в журналі «Отцюзнина» (выпуск №2 новембер 2016 рук):

Подкарпатські Русины,
Пробужайте ся от сна!
Глас Отцюзнины нас кличе: “Спомните своє имня”.


Василь Молнар жиє у скромнӱй оселі по централнӱй вулици села Голубине, айбо из приходом весны – се майфайніша хыжа в селі, де цвітуть тисячі разных чічок. У маленькому робочому кабінеті, а май бӱлше у поставі Василя Івановича покапчали ся аскетизм и аристократизм.

У языкови, у щирӱй усмішци, у глыбокых, добрых очах проглядає ся любов до рӱдного села и до свого
собесідныка. Вӱн знамный и важный чоловік у нашому краю и далеко за його гатарами.

Многоразові стрічі из Васильом Ивановичом стали мені уроками, як треба май ліпшыма любити свою греко-католицьку церьков – мученицю и сповідницю, и свӱй народ.

Хоче ся поздоровити свого старшого цімбору из його 95-рӱчным ювілейом и подяковати му за щирость и тепло його душі, чистої, ги кришталь, котрі суть невидимым світлом лучӱв у теперішньых марновірных
буднях и стоять на сторожи нашої историчної и духовної памняти.

Микола Рішко

Отцюзнина, 1(3), 2017

 

Оцініть матеріал!
(3 голосів)


Переглядів: 383

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама