Понеділок, 22 січня 2018 13:31

Як у місті Ужгород проводили Першу промислову виставку на Підкарпатській Русі (фото)

Як у місті Ужгород проводили  Першу промислову виставку на Підкарпатській Русі (фото)
Перша промислова виставка на Підкарпатській Русі хоч і відбулася у далекому 1927 році, та досі може вважатися одним із наймасовіших і наймасштабніших заходів в історії Ужгорода. З цієї виставки у колекціонерів зберігається чимало світлин і листівок, але насправді дуже мало хто із сучасних ужгородців, побачивши їх, знатимуть, що це за дивна вежа височіла на нинішній набережній Незалежності, і до якої події в житті міста її звели.

 

У Державному архіві Закарпатської області зберігається справа про підготовку міста до проведення Першої промислової виставки. З неї можемо дізнатися, що головним організатором заходу стало Об'єднання промисловців Підкарпатської Русі, яке почало готуватися до проведення виставки ще майже за рік до її проведення – у вересні 1926 року. Саме тоді Об'єднання промисловців звернулося до міської управи з інформацією про те, що у липні та серпні 1927 року в Ужгороді проводитимуться велика промислова виставка та виставка народних ремесел. Заходи ці, мовляв, будуть репрезентативними, а тому дуже важливими для всієї Підкарпатської Русі. Попередні витрати на організацію виставки тоді були об'єднані в суму 250 тисяч чеських корун. Оскільки сума ця була справді дуже великою на ті часи, Об'єднання промисловців просило міську управу у разі потреби "простягнути руку допомоги".

Перш за все, варто роз'яснити, чому Підкарпатська Русь задумала репрезентувати себе через шість років після об'єднання з Чехословаччиною і чому була готова вкласти у це таку велику суму коштів. Річ у тім, що навіть після шести років спільного політичного життя, решта Чехословаччини мало що знала про Підкарпатську Русь, а більшість громадян країни думали, що це бідна і дика територія, до того ж іще й небезпечна. Підтвердженням тому є багато газетних публікацій початку 20-х років, де місцеві журналісти описують стереотипи, з якими постійно зіштовхуються під час поїздок країною, або приїздів чеських туристів. Так, в одній із публікацій згадується, що якось у Празі одній ужгородській дамі перукар сказав: "Давайте я вам зроблю дуже тривалу завивку, адже невідомо, коли ви ще зможете сюди приїхати, а у вас же такого не роблять". Пані тоді дуже обурювалася, що Ужгород, мовляв, не гірське село, а столиця Підкарпатської Русі, і там є все, перукар же здивовано вибачався. А в іншій публікації згадувалося, що один чеський турист віз на Підкарпатську Русь маленьке люстерко, бажаючи показати його, як немислиме диво, селянам у горах, серйозно вважаючи, що ті навіть не підозрюють про існування дзеркал. Журналісти погоджувалися, що Підкарпатська Русь справді є біднішою і не такою розвиненою територією, як решта Чехословаччини, але ж не дикими джунглями.

Плакат виставки, автор – Йосип Бокшай

Те, що Підкарпатська Русь є для чехів "терра інкогніта", писали і самі празькі газети, коли інформували про проведення Першої промислової виставки. Мовляв, земля ця хоч і бідна, та дуже красива, тому запрошуємо побачити її під час заходу з 5-го по 24-те липня 1927 року. Хоч рекламу Першої промислової виставки можна було побачити у багатьох газетах, організаторів ще довго потім критикували за те, що недостатньо подбали про запрошення гостей і учасників, зокрема, повідомлень про захід не було в жодній європейській газеті "за межами історичних земель" (малися на увазі країни, колись об'єднані Австро-Угорською імперією).

Тут можемо заступитися за організаторів, адже, судячи з документів Державного архіву Закарпатської області, вони таки планували велику рекламну кампанію. Зокрема ще у листопаді 1926-го так званий вибор промислової виставки (тобто, вибірний оргкомітет), який працював на вулиці Берчені, 30, звертався до міської управи з проханням виділити 8 тисяч корун на видання брошури, яка запрошуватиме на виставку, покаже красу Підкарпатської Русі, а також коротко розповість про народні ремесла. "Має бути надрукована на крейдовому папері у кольорі, як видають закордонні корпорації. Підписане буде на чотирьох мовах: руській, чеській, угорській та німецькій". Крім восьми тисяч оргкомітет просив від міської управи також фотографії Ужгорода та його околиць для розміщення їх у брошурі. Ми не знаємо, чи були надруковані ці брошури, однак нам їх бачити не пощастило.

Крім того, реклама, яку розповсюджували організатори виставки для газет, була дуже інформативною. Так, чеські газети писали, що ті, хто наперед зареєструється на виставку, отримають 30% знижки на проїзд поїздом до Ужгорода. "З Праги до Ужгорода їде прямий поїзд, квиток коштує 100 корун. Виїжджає з Праги о 9-ій вечора, а приїздить наступного дня о 4-ій пополудні", – інформувало одне з таких повідомлень.

Загалом же навіть важко уявити, яку велику роботу провели організатори виставки. Вони продумали все до дрібниць, навіть нагадували навесні 1927 року міській управі розчистити від базару Масарикову площу і заздалегідь подбати про закупівлю достатньої кількості прапорів для прикраси міста. Однією з найбільших проблем, яка постала перед організаторами, була недостатня кількість вільних кімнат і помешкань для прийому гостей виставки. Ужгород на початку 20-х років був містечком маленьким, не розбалуваним масовими заходами, тож готелів тут було дуже небагато. Навіть приїжджих державних службовців часто не було де поселити (район Галагова у ті роки ще не побудували), а що вже казати, про додаткових кілька тисяч гостей виставки? Вихід міська управа знайшла у тому, що у травні 1927-го року, тобто, за два місяці до виставки, оголосила ужгородцям прохання підготувати на час виставки у своїх помешканнях якомога більше кімнат, які можна буде здати в оренду туристам.     

Будувати виставкове містечко почали у квітні 1927-го, причому в якості безоплатної допомоги поштовий уряд з Праги дозволив тимчасово використати для цього будівельників, задіяних на зведенні нової будівлі пошти в Ужгороді. Невідомо, над якими саме конструкціями виставкового містечка попрацювали робітники з сусіднього будівництва пошти, та, можливо, саме вони звели найупізнаванішу споруду виставки – вхідну браму-вежу. Висока дерев'яна вежа з напівкруглим тунелем-входом була брамою виставкового містечка з боку центру міста. З іншого боку – тоді ще незабудованого Галагова – теж був вхід з тимчасовою брамою, але її зображень нам знайти не вдалося.

У документах архіву значиться, що ця брама з боку Галагова коштувала 1000 корун, а от вхідна вежа "під Дзвін Cвободи" "потягла" на величезну суму – 50 тисяч корун. Таким чином стає зрозумілим призначення цієї вежі: скоріше за все, на ній встановили історичний Дзвін Cвободи – копію відомого американського "Liberty Bell", який є символом незалежності США від Великобританії. Цю копію виготовили у 1918 році у США, і подарували його Підкарпатській Русі, коли вона увійшла до складу Чехословаччини. Нині від цього дзвону, який довгі роки зберігався на подвір'ї Жупанату, в Ужгороді є лише його маленька копія у вигляді сучасної міні-скульптурки. А у 1927-му саме Дзвін Свободи на вежі вхідної брами Першої промислової виставки символізував нове життя краю.

То як же відкривали цю масштабну подію? Про це, на щастя, знаємо багато, адже як чехословацькі, так і угорські газети писали про виставку дуже докладно, зберігши для нас унікальну атмосферу того дійства. Газета "Prágai Magyar Hirlap" про відкриття написала так: "Вхід на виставку – це 27-метрова вежа у русинському стилі. На площі перед входом стоїть великий натовп. Виступили гості, вхід відкрили, і натовп під звуки військового оркестру вийшов на довгу набережну. Серед гостей – польський консул Завадовський та члени Моравської торгівельного товариства. Тісно на набережній стоять павільйони, в них багато відвідувачів, але всі у перший день просто дивляться, купівельної цікавості у гостей немає.

Дуже велика популярність у павільйону кошицького пивовара Bauemebl Szilárd. Його павільйон стоїть на десяти великих стовпах, створюючи затишну залу. Сам господар і директор пивоварні Richter János завітали на відкриття, і протягом усього першого дня були на місці, наливаючи час від часу бокал пива для відвідувачів. Не дивно, що знайти там вільне місце було важко, а відвідувачі лише за перший день, особливо у спекотну післяобідню пору, випили 15 гектолітрів (1500 літрів) пива біля пісенного конкурсу, який проводив поштовий оркестр.

Неподалік цього павільйону на березі Ужа просто на плоту на воді побудований цікавий павільйон ужгородського заводу шампанських вин "Universal". У вечірні години, коли у ньому запалили вогні, він виглядав над річкою дуже красиво. Звідти постійно лунає сміх, і лише й чути, як вилітають корки з пляшок.

Неподалік входу є павільйон "Yoint" (назва організації у газеті подана неправильно, вірно писати "Joint"). Ця гуманітарна організація багато років проводить на території Підкарпатської Русі серйозну соціальну роботу, суть якої в тому, аби бідні діти мали можливість вивчитися ремеслу, для чого їх влаштовувати у майстерні у Мукачеві, Пряшеві, Ясіні тощо. У павільйоні можна побачити прекрасні плетені джемпери та інший жіночий плетений одяг.

На цій частині виставки найбільше представлена металообробна галузь. Тут бачимо вироби заводу Sebestyén Hermann з Міхаловце, його колекцію зі 100 виробів. З великою цікавістю дивляться відвідувачі на вироби заводу сільськогосподарських машин з Лученца: сівалки і решета, які цілком можуть конкурувати з всесвітньовідомим виробником "Hoffer-Schrantz". Ужгородське виробництво машин "Danubia" представлена на виставці 250 виробами, зокрема, засобами для обробки ґрунту та косіння. Підприємство Чер Бейли представляє чудові двохциліндрові двигуни. Вайда Еміл пропонує мотоцикли "Harley-Davidson", вироби "Fiat" та мотори і господарські машини американської фірми "Massey-Harris".

Одним із найгарніших є павільйон ужгородського підприємця Лайоша Козара, котрий представив прекрасні емальовані печі і кухонні плитки (у радянські часи завод Козара на вулиці Мукачівській  націоналізували, а на основі його розробок почали масовий випуск емальованих печей "Перемога"). Посередині павільйону можна побачити і мистецькі речі із заліза: викарбувану залізну книжкову шафу і прекрасну залізну корзинку з залізними квітами.

У полудень раптом почав відбивати час дзвін на стенді відомого дзвонаря Еґрі Ференца з Малих Геївців. Дзвонив так, що аж перегортав нутрощі. Дзвін цей призначений для реформатської церкви в Ужгороді. Неподалік височіє опора з дзвонами ще одного місцевого заводу – "Акорд". Цей завод представив 5 дзвонів, найбільший серед яких – 1700-кілограмовий – відлили для греко-католицької церкви села Старе Давидково.

Далі виставлені карети "Томаш, Гевеші і Мартоні", красиві кахлі та керамічні вироби цементного заводу Нілаш Вінце та багато іншого. Кілька годин потрібно, аби пройти лише цю частину виставки. Тих, хто втомився, у кінці набережної чекає павільйон, де можна посидіти на меблях у русинському стилі і випити пива, яке з 1728 року виробляє мукачівський пивний завод "Schönborn-Büchheim". День підходить до завершення. Звідкись лунає духовий оркестр, десь поруч грають джаз. Люди потроху розходяться, щоб завтра знову прийти на виставку".

Після такого докладного опису відкриття і першого дня промислової виставки в Ужгороді можна додати лише те, що головне вітальне слово під час церемонії сказав губернатор краю Антон Бескид, всього за підрахунками організаторів за перший день виставку відвідали 10 тисяч осіб, а ввечері над Ужгородом вибухнув грандіозний феєрверк. Його запустили о 20.30, причому в описі вказані цікаві і нині маловідомі локації. Так, запалювали феєрверк "між синагогою і седрією на правому березі Ужа", а глядачі за цим споглядали з лівого берега, розтягнувшись "від готелю "Централ" до хреста УТК" (нині це початок Православної набережної від пішохідного мосту). Завершився же вечір 5 липня програмою кабаре і вар'єте у міському театрі (нині – приміщення театру ляльок "Бавка"). До речі, такі програми у рамках виставки у театрі показували щовечора, аж до 22-го липня.

Губернатор Антон Бескид на відкритті виставки

Хоча у перший день заходу журналіст, репортаж котрого ми подавали вище, описав для читачів павільйони, які працювали на тодішній набережній Рошковича, це місце було лише частиною Першої промислової виставки на Підкарпатській Русі. Другою локацією була чеська школа (на жаль, ми не змогли встановити, яка це будівля нині), третьою – керамічна школа (ця споруда на нинішній площі Поштовій не збереглася до наших днів), а четвертою – реальна школа (її місце розташування теж невідоме).

Ось як описував другу локацію той же журналіст газети "Prágai Magyar Hirlap": "На третьому поверсі виставлені меблі. Тут між собою змагаються виробники з Ужгорода та Мукачева, які представили такі розкішні меблі, які залишили далеко позаду празьких виробників. У двох кімнатах мукачівський мебляр Бейла Сулай показав дуже цікаву вітальню власного дизайну. А зі спалень найкраща у іншого мукачівця – Йожефа Блума. Серед ужгородських майстрів похвали заслуговує Іштван Бегун, меблі котрого у стилі бідермайєр цілком могли би змагатися за перемогу на світових виставках. Мікша Гірш, котрий уже вигравав медалі в Парижі та Римі, представив меблі для спальної у стилі Людовика XIV, оздоблені 18-тьма золотими деталями. А столову в стилі Марії Терезії не раз оглядав міністерський радник Добрі, котрий дуже хвалив ці меблі. Дуже багато компліментів викликали і легкі садові меблі Бейли Цапа. Слід сказати, що ужгородські меблярі вже доволі відомі в Європі, їх вже впізнають на виставках.

Далі тут можна побачити чудові бочки ужгородського майстра Човек Ференца. Потім представлені мистецькі майстерні "Келеті" і "Кніш". Салон "Келеті" на прикладі однієї кімнати показав, як можна прикрасити помешкання скатертинами, оригінальними диванним подушечками, вазами ручної роботи, скриньками в індійському стилі. Салон і школа Шари Кніш представлені прекрасними гобеленами, парчевими і мереживними скатертинами, перськими килимами, абажурами, виробами зі шкіри тощо.

Меблі, представлені салоном Степана Бегуна з Ужгорода

Серед виробів зі скла вирізняється колекція А.Молнара, котрий представив чудові вітрини, карлсбадську порцеляну, прикрашені діамантами вироби. Відомі майстри Когут і Набіванец, серед іншого, показали виготовлену для мукачівської греко-католицької церкви триметрову люстру на 40 електричних лампочок. Парфуми представило ужгородське виробництво "Francé City". Серед їхніх неперевершених парфумів – "Chypré de Paris", "Originum de Francé", "Mes Fluers", "Fluers des Dames" тощо. А дрогерія Сруловича представила як парфуми, так і прекрасні засоби для догляду за шкірою немовлят.

У дворі підприємці з Лученца "Kocsa Schlesinger" продають свої краватки і навіть показують нову машину, яка допомагає зав'язати краватку на гарний і міцний вузол. Також там продають берегівські печі, а кошицькі підприємці пропонують бельгійські мотоцикли. У будівлі, що приєднана до школи, окремо розташована виставка радіоприймачів, грамофонів та друкарських машинок".

Третя локація – керамічна школа – прийняла виробників алкогольних напоїв та виробів зі шкіри. "У партері керамічної школи багато відвідувачів зібралися у кімнаті, відведеній для заводу "Rozgonyi", де серед майстерно розписаних художником Бокшаєм бочок ходять відомі дегустатори, найбільше ж серед них - фахівців з яєчних лікерів.

Мукачівський підприємець Б. Вайс представив 54 напої, але у такій спеці найбільшим попитом користується напій з апельсиновим сиропом. Дуже відомий лікерний завод "Rákossy" з Рожняви успішно представив вісім видів кращих лікерів.

На першому поверсі школи представлені вироби учнів деревообробного відділення, але вони не такі гарні, аби конкурувати з майстрами. Найкращою можна назвати кафедру у готичному стилі, виготовлену учнями деревообробної школи в Ясіні", - писав журналіст празької газети про цю частину виставки.

Щодо четвертої локації, то газети писали, що в приміщенні реальної школи була представлена прекрасна колекція творів художників Підкарпатської Русі, яка не залишала байдужою жодного відвідувача. Там же репрезентували виробництво тютюну з Мукачева, а у семи кімнатах виставили зразки народних ремесел краю: вишивки, кераміки, кошинкарства тощо. Тобто, якщо спершу організатори промислової виставки планували провести окремо промислову і окремо виставку народних ремесел, то потім вирішили об'єднати це в один великий захід. Приємно, що навіть тоді роботи наших митців були оцінені дуже високо, газети, всі, як одна, писали, що творчий дух і нові мистецькі ідеї слід шукати саме на Підкарпатській Русі.

З усього видно, що виставка в Ужгорода була справді масштабною. За її результатами кращих виробників нагородили золотими, срібними та бронзовими медалями. Окремо місцевих підприємців нагороджувала і міська управа. Золоті плакети (пам'ятні медалі) отримали книгар Вацлав Енох, мистецький салон "Келеті", салон Шарлоти Кніш, водопровідне підприємство Алекса Поллачека та Андора Калмана, меблярський салон Степана Бегуна, модний магазин Дезидера Ковача, магазин скла та порцеляни А.Молнара та дрогерія Дезидера Сруловича. Срібними відзнаками нагородили чоботаря Степана Гаваші, маляра Ченока Хлумецького, виробника прядива Марто Керені, колесаря Юліуса Мартоні, пряникаря Степана Шпека, капелюшника Яна Тирпака, кравця Гінека Вайнфельда, власника цементного виробництва Вінсента Нілаша та кравця Ладіслава Пасербовича.

Цікаво, що кількість учасників виставки у кожній газеті різниться. Хтось писав про 600, хтось називав точнішу цифру –781, а газета "Лідове новини" називали і зовсім мало: 150 учасників з Підкарпатської Русі, 30 – зі Словаччини, і 40 – з "історичних земель". Після виставки губернатор Бескид в інтерв'ю "Deutsche Presse" сказав, що найбільше виробників зареєструвалися з Ужгорода, їх на виставці було більше 100. Оскільки в офіційних документах, які зберігає Державний архів Закарпатської області, не названа точна кількість виробників, цифра ця для нас так і залишилася невідомою.

Зате знаємо, що виставка закінчилася з великим успіхом: доходом у 600 тисяч корун і дефіцитом у 50 тисяч. Відвідувачів прийшло близько 80 тисяч, а найкраще продавалися на виставці одяг та господарські машини. Кілька наших меблярів отримали запрошення на інші виставки. Найкраще же підсумки заходу, мабуть, описала одна газета: "Хто досі не знав, той уже знає, що на Підкарпатській Русі виробляють усе: від дзвонів і свічок, до боксерських рукавичок і бензину".

Наостанок лише скажемо, що виставкові споруди прикрашали початок набережної Рошковича ще довго по завершенні виставки. Пивовари Досталек, Розгоні, Шонборн-Бухгайм не поспішали розбирати свої павільйони, тож міська управа ще кілька місяців листувалася, вимагаючи прибрати з набережної вже непотрібні тимчасові споруди. Однак довго не прибирали не лише торгові павільйони, а й красиву дерев'яну вхідну браму з вежею. Її розібрали лише 30 листопада 1927 року, забравши з Ужгорода останнє нагадування про найгучніший і наймасовіший захід тих часів, який, без сумніву, привернув до Підкарпатської Русі увагу всієї Чехословаччини.

Тетяна ЛІТЕРАТІ "Про Захід"

Фото – "Віртуальний каталог "Фалеристика Закарпаття", сайт "Transcarpathian Heritage"

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 422

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама