Вівторок, 31 жовтня 2017 14:20

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР (продовження 06)

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР (продовження 06)
За акцію по приєднанню Підкарпатської Русі - Закарпатської України до Радянської України відповідало командування 4-го Українського фронту в особі генералів Л. Мехліса і Н. Проніна, а також заступника міністра державної безпеки СРСР генерала Н.Селівановского - як «Головний уповноважений Радянського Союзу по приєднанню Закарпатської України до Радянської України».

Тому вони в умовах війни організували своєрідний референдум, тобто збір підписів на підтримку Маніфесту. Якщо врахувати, що багато делегатів Першого з'їзду Народних комітетів не голосували за Маніфест, а ряд з них навіть зуміли ухилитися від підпису під Маніфестом і за це виявилися «ворогами народу», то не важко пояснити причину, чому громадяни Підкарпатської Русі - Закарпатської України не бажали брати участь в цьому «референдумі».

Картинки по запросу Закарпатская Украина

Завідувач сектором діловодства Політичного управління 4-го Українського фронту старший лейтенант І. Остапенко в доповідній на ім'я генерал-лейтенанта М. Проніна написав, що на 10 грудня 1944 року підписів за Маніфест від населення Севлюшське (Виноградівського) округу в окружний штаб зі збору цих підписів ще не надходило. Тому він, І. Остапенко, «повторно розіслав в усі села всіх, кого тільки було можливо: членів окружного Народного комітету, членів комуністичної партії, службовців і навіть частину вчителів. Всіх докладно проінструктував. І навіть після цього ситуація не зовсім задовільна. По місту (Севлюш - авт.) я п'ять разів посилав людей по квартирах і підписалося всього 2500 чол.».

Майор Буланов, інструктор цього ж Політуправління, 17 грудня в доповідній генералу М. Проніну написав, що в Перечинському окрузі на 11 грудня «ніякої організаційної роботи по Маніфесту в окрузі не проводиться, навіть самі члени окружного і місцевих Народних комітетів на своїх засіданнях Маніфест не обговорювали і не підписували». Тому окружний Народний комітет він розігнав, а члена комітету Симочка заарештував, так як той виступав проти Маніфесту. До складу нового окружного комітету йому, майору Буланову, довелося організувати «обрання більш надійних людей. Переважна більшість комуністи».

Загальний штаб зі збору підписів за Маніфест очолював начальник політичного управління 19-ї армії полковник С.Тюльпанов. У доповідній на ім'я генерала М. Проніна від 10 грудня 1944 року він написав, що в Хустському та Тячівському округах збір підписів за Маніфест провалений: «Є випадки, коли вже ті, що підписали Маніфест, приходять знову і слізно просять негайно викреслити їх підписи (...) На ринках і на вулицях міст Хуст і Севлюш ходять чеські офіцери і солдати (з роти охорони співробітників адміністрації уряду Чехословаччини і її адміністративної будівлі, а також запасного полку - авт.), які розповідають, що вони були в Радянському Союзі і знають, як погано там живе населення (...) Народний комітет міста Тячів посилав делегацію до міністра Немеца з проханням про приєднання до Чехословаччини».

Відзначимо, що в Тячівському окрузі чехословацьким військовим комендантом був надпоручик В. Вальо, русин з Підкарпатської Русі. Він приїхав в групі офіцерів 1-го Чехословацького армійського корпусу на допомогу генералу Гасан-Ніжборскому в проведенні мобілізації русинів Підкарпатської Русі в 1-й Чехословацький армійський корпус. Підпоручик І. Гренджа, родич письменника і сподвижника А. Волошина В.Ґренджі-Донського, був військовим комендантом 1-го Чехословацького армійського корпусу в своєму рідному Воловському окрузі. Він теж роз'яснював землякам трагічні наслідки приєднання до Радянського Союзу.

Старший лейтенант Ботвінов, завідувач сектором діловодства Політуправління 4-го Українського фронту, з цього приводу написав у доповідній генералу М. Проніна, яким чином Д. Тарахонич, 2-й секретар ЦК КПЗУ, укріпляв радянську владу в цьому ж, теж рідному для Д. Тарахонича, Воловському окрузі: Д. Тарахонич просто заборонив поручику І. Гренджі  «з'являтися в будь-якої селі» округу.

Русини, що проходили службу в 1-м чехословацькому армійському корпусі, які заходили по тій чи іншій причині в хати, роз'яснювали землякам неминучість трагічних наслідків приєднання Підкарпатської Русі до Радянського Союзу з тоталітарним сталінським режимом.

Генерал М. Пронін з цього питання в Доповідній  записці навів факт, що  у місті Севлюш (нині - Виноградів) офіцери навчального полку 1-го Чехословацького армійського корпусу роз'яснювали населенню наслідки підписання Маніфесту. За це вони були заарештовані військової комендатурою 4-го Українського фронту в цьому окрузі. У Доповідній  записці М. Проніна написано, що в прикордонному селі Гута під виглядом «партизана» прийшов офіцер політуправління 4-го Українського фронту І. Остапенко. Він провів там «збори, на якому роз'яснив, що народна влада буде нещадно карати тих, хто заважає народу проявляти його справжню волю, що чехи мають боятися народу і підкорятися народній владі. (Після чого - авт.) 478 жителів с. Гута підписалися за Маніфест тут же, на зборах». А в одну з ночей всі жителі цього села залишили свої будинки і пішли за кордон.

Щоб припинити цю агітацію проти приєднання Підкарпатської Русі, в Москві було прийнято рішення видворити з Підкарпатської Русі - Закарпатської України не тільки адміністрацію уряду Чехословаччини, а й усіх військовослужбовців підрозділів 1-го Чехословацького армійського корпусу. У той же час мобілізовані громадяни Чехословаччини з числа жителів Підкарпатської Русі - Закарпатської України, які в навчальному полку 1-го Чехословацького корпусу проходили військову підготовку, були мобілізовані в Червону армію як «добровольці».

 

Про те, як офіцери 4-го Українського фронту діяли по приєднанню Підкарпатської Русі - Закарпатської України до Радянської України, докладно викладено на конкретних фактах в Доповідній записці генерала М. Проніна. Наприклад, згадуваний майор Буланов багатьох членів Великоберезнянського окружного Народного комітету вигнав з членства в комітеті за саботаж зі збору підписів за Маніфест. Однак саботаж тривав, і «партизан» Кулик знову прогнав 6 з 12 членів Народного комітету, підібраних і призначених Булановим. Потім Кулик особисто призначив в цей Народний комітет інших людей. Після подібних «перевиборів» Народних комітетів і арештів їхніх членів, збір підписів за Маніфест проходив успішніше,- написано в Доповідній записці Н. Проніна.

Оскільки вербування «добровольців» в Червону армію йшла погано, підполковник Ставчанський, уповноважений Військової ради 4-го Українського фронту з вербування «добровольців», в доповідній генералу М. Проніну пояснював це тим, що багато солдатів і офіцерів своїми діями дискредитують Червону армію. У доповідній Ставчинский написав, що за 40 днів роботи на посаді керівника групи вербувальників в добровольці Червоної армії він прийшов до такого висновку: «До теперішнього часу всі засоби і методи вербування нами вичерпані і, щоб взяти додаткову кількість людей в Червону Армію, потрібна мобілізація» .

Тим часом, під егідою Політуправління 4-го Українського фронту, ЦК КПЗУ 17 грудня 1944 року провело в кінотеатрі міста Мукачево 1-й з'їзд Союзу молоді Закарпатської України. У ньому взяли участь 522 делегата і 218 гостей від Червоної армії і штабів українських партизанських загонів.

З'їзд обрав Центральний комітет Союзу молоді Закарпатської України з 19 осіб:  І. Мешко, М. Опрендик, М. Симулик, М. Троян, В. Хайнас М. Бабідорич, В. Балога, В. Діянич, В. Звонар, Ю. Лакатош, В. Маргарита  та інші. У їх числі були 2-й секретар ЦК КПЗУ Д.Тарахонич і член ЦК КПЗУ М.Мацканюк.

Першим секретарем ЦК СМЗУ був обраний прикомандирований М. Хрущовим з Києва «Левко», а секретарями - М. Бабидорич і М. Мацканюк.

З'їзд затвердив програму СМЗУ, що зводилася до боротьби за вихід Закарпатської України зі складу федеративної Чехословаччини і її приєднання до Радянської України.

Тільки після того, як «Левко» в 1946 році був призначений заступником начальника Управління держбезпеки України в Закарпатській області з оперативної роботи, стало відомо, що його справжнє прізвище Волощук, а військове звання - капітан Міністерства державної безпеки.

Для боротьби з «ворогами народу» Закарпатської України і Червоної армії, 18 грудня 1944 року Народна Рада прийняла Декрет № 22 «Про створення Спеціального Суду при Народній Раді Закарпатської України», тобто при уряді. Члени Спецсуду призначалися Народною Радою.

У пунктах 5 і 8 Декрету № 22 сказано: «5. До прийняття кримінальних, кримінально-процесуальних і інших законів, Спеціальний Суд керується своєю народною правосвідомість і внутрішнім переконанням, що базуються на необхідності захисту суверенітету, уряду і особистих прав громадян ... 8. Вирок Спеціального Суду виноситься ім'ям Народної Ради і не підлягає оскарженню».

Картинки по запросу 1 з'їзд народних комітетів Закарпатської України

18 грудня 1944 був виданий Декрет № 23 «Про організацію Народних Дружин», у другому параграфі якого сказано, що дружини створюються для того, «щоб зі зброєю в руках захищати народ Закарпатської України від зазіхань зовнішніх і внутрішніх ворогів».

Таким чином, на дружинників покладалися функції поліції і армії. Очолив Народну дружину полковник Червоної армії А. Тканко, а в округах - офіцери Червоної армії: в Ужгородському - майор І. Стендер, Мукачівському - М. Головко, Свалявському - В. Мешко, Берегівському - В. Хотин, Іршавському - Г. Казначеєв, Хустському - І. Прищепа, Волівській (нині - Міжгірському) - П. Солодовніков, Севлюшське (нині Віноградовеком) - В. Александров. Тільки в Перечинськом окрузі начальником Народної дружини був призначений Ю. Вакула, член ЦК КПЗУ, а після його арешту - дезертир І. Фабрицій.

Все дружинники, в тому числі офіцери Червоної армії, як начальники окружних народних дружин, приймали присягу, яка починалася словами: «Я, народний дружинник, поступаю добровільно в Народну дружину і приношу урочисту присягу на вірність своїй Вітчизні, Народній Раді Закарпатської України і Маніфесту Першого з'їзду Народних комітетів про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною ...».

Зміцнювали надісланими фахівцями з Києва не тільки «народну» міліцію суверенної Закарпатської України, а й галузі її народного господарства. Наприклад, заступником начальника залізниць був призначений Федір Фомічов, інспекційно-торговий відділ управління лісів очолив Валерій Болдирєв, а Костянтин Мисенко, Опанас Бердников і Євген Михайлов були призначені референтами цього відділу. В земельний відділ референтами були призначені Василь Макаренко, Семен Гуляєв, Іван Без’язичний, Володимир Кузьмиченко, Володимир Рогачов і Михайло Лук’яненко. Аналогічне укомплектування кадрами здійснювалося і на периферії. Так, в Іршавському районі лісокомбінат в селі Довге 28 грудня 1944 роки очолив Борис Чарковський. І так повсюди.

Для зміцнення в міністерстві юстиції секції судів, 3 січня 1945 року на посаду референтів були призначені відряджений Києвом Михайло Калинів з Харкова, а також Геннадій Добряков і Віктор Бунін, що мали середню юридичну освіту і практику роботи суддями в радянській системі правосуддя.

 

Голова Народної Ради (уряду) І. Туряниця і Уповноважений (міністр) юстиції С. Борецкий 18 грудня 1944 року підписали постанову, якою затвердили нову Інструкцію «Про організацію і порядок діяльності Спеціального Суду». З цієї Інструкції головний прокурор Закарпатської України визначав, як розглядати конкретну кримінальну справу - на закритому чи відкритому засіданні, за участю прокурора і адвоката або без них. Хоча серед громадян Закарпатської України було чимало етнічних угорців, словаків і румунів, які взагалі не розуміли російської, тим більше української мов, Інструкція не передбачала перекладачів.

22 грудня 1944 року І. Туряниця і С. Борецкий підписали постанови «Про порядок діяльності Народних Судів Закарпатської України у цивільних справах» і «Про порядок діяльності Народних Судів Закарпатської України у кримінальних справах». Цими постановами були затверджені «Тимчасова інструкція про порядок діяльності Народних Судів Закарпатської України у цивільних справах», а також «Тимчасова інструкція про порядок діяльності Народних Судів Закарпатської України у кримінальних справах». Вони були тимчасовими цивільних і кримінальних процесуальними кодексами Закарпатської України. У них було вказано, що судочинство ведеться двома мовами - українською або російською, а вироки і рішення суду приймаються від імені Закарпатської України.

Далі буде

Петро Годьмаш

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 87

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама