Неділя, 29 жовтня 2017 21:52

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР (продовження 05)

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР (продовження 05)
Після закриття з'їзду «Народна Рада» (парламент) обрала свою Президію. Головою Президії парламенту обрали ІванаТуряницю, першим його заступником - інтернаціоналіста Петра Сову, а заступником – Петра Лінтура.

 

На наступний день, 27 листопада 1944 року, Народна Рада (парламент) Декретом № 1 затвердила склад уряду Закарпатської України також під назвою Народна Рада. Головою уряду був затверджений Івана Туряницю, першим його заступником – Петра Сову, а заступником – Петра Лінтура.

Картинки по запросу з'їзд народних комітетів Закарпаття

Ужгород, 1945 рік

На посаді Уповноважених (міністрів) уряду Закарпатської України були затверджені: Іван Ваш - внутрішніх справ і державної безпеки, Петро Сова - комунального господарства, Юрій Івашко - фінансових справ, Михайло Молдавчук - земельних справ, Микола Цуперяк - лісового господарства, Самуїл Вайс - промислу і торгівлі, Стефан Борецький - юстиції, Іван Керча - освіти, Гаврило  Русин - комунікацій, Ілля Керечанин - охорони здоров'я, Фома Чекан - соціальної опіки.

 Картинки по запросу петро сова народна рада

Петро Сова

В цей же день, 27 листопада 1944 року, парламент Закарпатської України прийняв ряд Декретів. У їх числі - Декрет № 7 «Про наділення землею безземельних і малоземельних селян, робітників і службовців Закарпатської України». У ньому написано: «Всі землі й маєтки, включаючи ліси, що належали мадярським і німецьким поміщикам і ворогам народу, які втекли з мадярсько-німецькими загарбниками, конфіскуються (...) Земля переходить в особисту власність наділених (...) Рішенням місцевих Народних Комітетів в справі конфіскації і наділення увійде в правову силу після схвалення Народною Радою Закарпатської України».

 Картинки по запросу петро лінтур народна рада

Петро Лінтур

В цей же день, 27 листопада, генерал Гасан-Ніжборскій в своєму щоденнику підбив дії деяких офіцерів, надісланих йому на допомогу генералом Людвігом Свободою: «Група надпоручика Б. Райцина здійснює  на звільненій території ЧСР діяльність і агітацію чисто політичного характеру, деякі її члени знаходяться на службі комуністичної партії. Ротмістр (старшина - авт.) Ваш, ротмістр Ледней, четарж (сержант - авт.) Мацканюк були обрані в ЦК КПЗУ. У деяких випадках вони прямо тероризують місцеве населення. Член цієї групи Рущак 21 листопада погрожував місцевим жителям, що хто не підпише звернення (Маніфест - авт.) «Про приєднання до СРСР», того вони заарештують. Ротмістр Ваш погрожував мешканцям, що якщо вони не віддадуть своїх синів в радянську армію, то їм не виділяти ніякого продовольства».

При активній підтримці командування 4-го Українського фронту і безпосередній участі надісланих з України «партизан», радників, консультантів і фахівців, Народна Рада посиленими темпами стверджувала себе як реальна і єдина влада суверенної Закарпатської України.

29 листопада 1944 роки її парламент прийняв Декрет № 9 «Про проголошення Народним святом день 26 листопада», в якому сказано: «З нагоди визволення Закарпатської України Червоною Армією і проявом волі народу Закарпатської України про возз'єднання Закарпатської України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою, день 26 листопад проголошується Народним святом Закарпатської України».

Картинки по запросу з'їзд народних комітетів Закарпаття

 

Декрет НРЗУ “Про громадянство Закарпатської України”

Однак процес відторгнення Підкарпатської Русі від Чехословаччини і її приєднання до Радянської України викликав негативну реакцію як у місцевого населення, так і за кордоном. Довелося заспокоювати народ, і до 4 грудня з концентраційного табору (у Свяляві) було звільнено 4280 русинів, словаків, чехів та євреїв.

Після проголошення згаданим способом суверенної Закарпатської України і обрання її органів влади Радянський Союз приступив до подальшого нарощування її території за рахунок Словаччини.

З цією метою Головний Уповноважений Радянського Союзу щодо приєднання Підкарпатської Русі до Радянської України генерал Н.Селівановский провів наступну акцію. Зі Східної Словаччини (Пряшівської Русі) і польської Лемківщини 29 листопада 1944 року в Ужгород були доставлені русинські активісти. В цей же день з них був створений Тимчасовий комітет по приєднанню Пряшівської України та польської Лемківщини до Закарпатської України, який очолив В. Караман з Великого Березного, колишній секретар міністра внутрішніх справ Підкарпатської Русі Е. Бачинського. В цей же день цей же Тимчасовий комітет прийняв резолюцію про приєднання Пряшівської України та польської Лемківщини до Закарпатської України і затвердив написаний в Політичному управлінням 4-го Українського фронту текст листа з відповідним проханням на ім'я Сталіна.

З огляду на те, що після уряду А. Волошина народ Підкарпатської Русі не бажав слухати про приєднання до України, уряд Закарпатської України стало виношувати іншу ідею. Вважаючи, що приєднання Пряшівського Русі і польської Лемківщини до Закарпатської України неминуче, внаслідок чого вона по території виявилася б не меншою Словаччині чи Чехії, вони вважали, що Закарпатська Україна реально могла б претендувати на приєднання до Радянського Союзу в якості 17-й республіки під назвою Підкарпаторусинська Радянська Республіка. Щоб переконати в цьому Сталіна 7 грудня 1944 року в Москву був відряджений Петро Лінтур, заступник голови парламенту Закарпатської України і одночасно заступник голови її уряду. Разом з ним в Москву поїхала делегація Мукачівської православної єпархії, склад якої був затверджений 18 листопада 1944 року на зборах православних священиків та інтелігенції російської орієнтації.

Цій урядовій делегації на чолі з віце-прем'єром Петром Лінтуром було доручено переконати Сталіна в доцільності приєднання Підкарпатської Русі до Радянського Союзу на правах союзної республіки, в крайньому випадку - на правах автономної республіки в складі Росії.

 Паралельно вони хотіли переконати Синод Російської православної церкви в доцільності канонічно підпорядкувати православну Мукачівську єпархію помісної Сербської православної церкви Московському патріархату.

Однак,  Радянський Союз в цей час проводив ліквідацію вже існуючих в Радянському Союзі автономних республік, і Сталін не прийняв делегацію Закарпатської України. Їй довелося задовольнятися прийомами митрополита Алексія і Голови Ради у справах Російської православної церкви Московського патріархату при уряді СРСР Г. Карповим, полковника Міністерства держбезпеки СРСР. На цих прийомах Петро Лінтур заявляв: «Ми рішуче проти приєднання нашої території до Української РСР (...) і свою землю бажаємо бачити автономної в межах Радянської Росії». Тому що русини «не хочуть бути українцями, а хочуть і далі бути руськими», тобто русинами за національністю.

Щоб вищі і місцеві органи влади суверенної Закарпатської України могли нейтралізувати діяльність адміністрації Ф. Немеца, генерали Л. Мехліс і Н. Селівановский приступили до їх зміцнення. 1 грудня 1944 року І. Туряниця, Л. Мехліс і М. Пронін  вирушили в Хуст, де І. Туряниця вручив Ф. Немецу «ноту, в якій говорилося про вихід Закарпатської України з федеративної Чехословаччини і розриві всяких зв'язків з чехословацьким урядом». У зв'язку з цим Ф. Немецу було сказано, щоб він разом зі своєю адміністрацією протягом трьох днів покинув територію Закарпатської України. У відповідь Ф. Немец послався на радянсько-чехословацькі договори про визнання Чехословаччини в межах до 1938 року та поновлення на її звільняється території органів державної влади Чехословаччини. Послався він і на Інструкцію штабу 4-го Українського фронту від 28 жовтня, де пропонувалося ніякі інші органи влади, крім адміністрації уряду Чехословаччини, на звільненій території Чехословаччини, а значить і Підкарпатської Русі «не визнавати (...) і розглядати їх як самозванців». Присутній при  врученні ноти генерал А.Гасал-Ніжборский заявив, що військова прокуратура 1-го Чехословацького армійського корпусу порушила проти І. Туряниця, І. Ваша, І. Леднея, Н. Мацканюка, Ю. Млавца, І. Андрейця, П. Поповича, В. Русина та інших кримінальні справи за дезертирство і зраду Батьківщині. Тому він просить генералів Л. Мехліса і М. Проніна припинити співпрацю з І. Туряницею  і його урядом і видати дезертирів військовій прокуратурі 1-го Чехословацького армійського корпусу.

До цього часу штаб 4-го Українського фронту з Мукачева передислокувався на територію Словаччини в місто Міхаловце, що в 25 км від Ужгорода. Щоб обговорити ситуацію, що склалася без І. Туряниця, Ф. Немец і генерал Гасан-Ніжборский 7 грудня 1944 року відправилися в Міхаловце на переговори з командуванням 4-го Українського фронту. Однак переговори не дали бажаних для Ф. Немеца результатів, і він поїхав скаржитися до Москви. На наступний день Юрій Сікура, голова Хустської окружного Народного комітету, увійшов до будівлі адміністрації уряду Чехословаччини і повісив там плакат з текстом Маніфесту. Підпоручик Ю. Лало, відповідальний черговий в цій будівлі, зірвав плакат. В результаті туди увірвалися четверо червоноармійців і, погрожуючи застосувати зброю, доставили Ю. Лало в свою комендатуру. За розпорядженням коменданта Круцких, майора Червоної армії, Ю. Лало з комендатури був відправлений до в'язниці.

Генерал Гасан-Ніжборский в щоденнику з цього приводу 9 грудня записав: «Ситуація погіршується. Народні комітети розпускаються радянськими офіцерами і тут же створюються нові...». Тобто, розпускаються ті Народні комітети, які створені за участю Адміністрації уряду Чехословаччини, а замість них комуністи та комендатури 4-го Українського фронту створюють нові.

Далі Гасан-Ніжборскій записав, що поранених бійців 1-го Чехословацького корпусу, які прибули з госпіталів на доліковування до батьків, які проживають поза зоною дії адміністрації уряду Чехословаччини, доставляють в військові комендатури 4-го Українського фронту і далі відправляють до в'язниці. Фактично відправляли до в'язниці за те, що вони розповідають правду про Радянський Союз. Так, в село Волосянка Великоберезнянського округу з фронту приїхав доліковуватись у батьків офіцер 1-го Чехословацького армійського корпусу Лютянський. За те, що він вилаяв однополчанина і односельчанина В. Дуба, який дезертирував і  який збирав підписи за Маніфест, Лютянський був заарештований військовою комендатурою 4-го Українського фронту. Запис у щоденнику Гасан-Ніжборского за 9 грудня: «У пресі проводиться гостра античехословацька пропаганда. У приміщення, де проживають чехословацькі офіцери, вночі вриваються п'яні радянські воїни, влаштовують скандали і бійки».

Підполковник Парникаж, заступник генерала А. Гасала Ніжборского, в доповідній міністра оборони С. Інгре 11 грудня 1944 року повідомляв, що командування 4-го Українського фронту, через створені ним Народні комітети і свої військові комендатури, дозволило чехословацьким військовим комендатурам «тільки поповнювати 1-й Чехословацький корпус. Насильницькими методами забирають в радянську армію навіть тих юнаків, які перебувають на чехословацьких мобілізаційних пунктах. Скрізь за нами стежать. Заарештовують наших офіцерів. Склади з продовольчим запасом під охороною радянських військових, які ними реквізовані. Панують тут радянські офіцери, ми безсилі».

Зміцнюючи себе, як єдину і найвищу владу Закарпатської України, її Народна Рада (парламент) прийняла серію відповідних Декретів.

15 грудня 1944 року були прийняті:

- Декрет № 13 - «Про перехід прав власності від Чехословацької Республіки та Угорського Королівства до Закарпатської України». 1-й параграф цього Декрету викладено так: «Все рухоме і нерухоме майно, установи, угіддя, маєтки, ліси, підприємства, фабрики та шахти на території Закарпатської України, які належали Чехословацькій Республіці та Угорському Королівству, переходять у власність Закарпатської України».

Другим пунктом цього Декрету негайно припинялися не тільки зв'язки, але і всякі «відносини з уповноваженим Чехословацького уряду міністром Ф. Німецем і його громадським і військовим апаратом, який тимчасово перебуває в місті Хуст».

- Декрет № 14 - «Про будинки  і рухоме майно ворогів народу, які втекли з німецько-угорськими загарбниками».

У параграфі третьому цього Декрету записано: «Міські Народні Комітети повинні конфіскувати будинки, які залишаються майном міста, разом з предметами домашнього вжитку (меблями) або без них».

- Декрет № 15 - «Про припинення зв'язків Народних Комітетів Закарпатської України з Уповноваженим уряду Чехословацької Республіки», яким припинялися всякі взаємини Народної Ради, а також окружних, міських і сільських Народних комітетів з «уповноваженим чехословацького уряду міністром Ф.Немецем і його цивільним і військовим апаратом».

- Декрет № 19 - «Про введення попередньої цензури на періодичні і неперіодичні видання». Цим Декретом дозволялося видавати, а друкарням друкувати тільки після того, як матеріали будуть перевірені відділом цензури і отримають від нього відповідні дозволи.

Щоб розправитися з колишніми представниками органів влади Чехословаччини та Угорщини, Народній Раді належало створити швидкодіючу судову систему, подібну до тієї, що  діяла  в Радянському Союзі в той час,  сумнозвісні «трійки». Тому Народна Рада 18 грудня 1944 року затвердила Інструкцію «Про організацію і порядок діяльності Спеціального Суду Закарпатської України».

У першому параграфі цієї Інструкції сказано: «Спеціальний Суд створюється для охорони державної безпеки (...) і незалежності народу Закарпатської України». Старалися і уповноважені (міністри) Народної Ради, які видавали відповідні розпорядження. Так, уповноважений у справах освіти І. Керча 15 грудня 1944 року видав розпорядження № 7 «Про конфіскації і вилучення всіх чужих видань», до яких належали і «антинародні видання без розсуду на те, якою мовою і де вони видавалися».

Оскільки до війни все книги для русинів видавалися в Чехословаччині та Угорщині, а в них критикувався сталінський тоталітарний режим, то всі вони відразу стали антинародними, а русини втратили книги про своє минуле.

19 грудня 1944 був прийнятий Декрет № 20 «Про припинення мобілізації в Чехословацьку армію і підтримки вербування добровольців до Червоної армії». Цим Декретом всі сільські, міські та окружні Народні комітети були зобов'язані «вжити заходів щодо припинення мобілізації в Чехословацьку армію громадян Закарпатської України і організувати вербування їх у Червону армію».

Далі буде

Петро Годьмаш

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 289

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама