Понеділок, 09 жовтня 2017 11:37

Чи говорите ви державною? На Закарпатті не всі ствердно відповідають на це запитання

Чи говорите ви державною? На Закарпатті не всі ствердно відповідають на це запитання
На Закарпатті багато років ішлося про незадовільний стан вивчення державної мови у школах для представників національних меншин. Щоправда, розмовами все й завершувалося, тож виростало ціле покоління тих, хто не спілкується державною з дуже простої причини — через її незнання. Щойно під куполом Верховної Ради депутати ухвалили новий Закон «Про освіту» і Президент України його підписав, як з усіх боків почулися звинувачення: «в Україні порушують права національних меншин на навчання рідною мовою».

 

Не просто негативну реакцію, а відверте роздратування викликав документ, як відомо, в певних керівників Угорщини, Румунії, Молдови, які побачили в ньому «загрози», які, мовляв, ведуть до асиміляції їхніх меншин, забуття ними рідних мов. Аргумент, що кожна дитина, яка закінчила українську школу, повинна вільно володіти українською мовою, для них недостатньо вагомий.

Чому так гостро відреагували країни-сусідки на Закон «Про освіту»? По пояснення далеко ходити не потрібно: у Закарпатській і Чернівецькій областях компактно проживають приблизно по півтораста тисяч угорців і румунів.

Сучасні нащадки тих угорських племен, які понад 1000 років тому прийшли в долину Тиси і Придунав’я, тут автохтони і завжди відігравали помітну роль  у суспільно-політичному житті регіону. Так само і румуни (вони зосереджені переважно на Буковині, а в краї за Карпатами їхня чисельність під час  перепису 2001 року ледь перевищувала 30 тисяч осіб) ніколи не були на землях України чужаками. Представники обох національних меншин відзначаються стійкістю до асиміляції, високим рівнем національного самоусвідомлення, збереженням народної культури, рідної мови. Це було б неможливим без сприяння Української держави, і цим вона заслужено може пишатися.

 Наприкінці минулого навчального року Посол Болгарії Красімір Мінчев взяв участь у відкритті кабінету болгарської мови у школі № 1 Білої Церкви на Київщині. Фото з сайту mykyivregion.com.ua

Наприкінці минулого навчального року Посол Болгарії Красімір Мінчев взяв участь у відкритті кабінету болгарської мови у школі № 1 Білої Церкви на Київщині. Фото з сайту mykyivregion.com.ua

 

 ЗНО з української — незадовільно

На Закарпатті діють 71 школа з угорською і 13 з румунською мовами навчання,  викладання ними всіх предметів здійснюють протягом усього шкільного періоду. Тим часом тест на ЗНО з української виявив величезні прогалини. У деяких селах Берегівщини, де компактно проживають угорці,  отримали незадовільні бали до 90% випускників! Для тих із них, хто планує навчатися далі, дорога одна — за кордон. Жоден український виш чи професійно-технічний заклад для них не доступний. Реалізувати себе в іншому мовному оточенні, ніж угорське, не зможуть, і це величезні обмеження для них самих і втрати для держави.

Мережа навчальних закладів — рідномовні дитсадочок, школа, коледж або виш (створено угорськомовні групи в кількох державних середніх спеціальних закладах, діє приватний ВНЗ — Угорський інститут імені Ференца Ракоці II) —  дає змогу представникам угорської меншини отримувати дипломи спеціалістів, магістрів, так і не оволодівши в повному обсязі державною мовою.

Мовну ситуацію, яку, щиро кажучи, важко уявити в інших країнах, покликаний виправити новий Закон «Про освіту». Потреба зламати усталену практику неволодіння державною мовою нагальна для України, але країни-сусідки, на жаль,  розглядають її  як наступ на права їхніх етнічних родичів.

Українці в Угорщині

Розв’язання мовного питання можна знайти у порівняннях. Тож які  можливості своїм націо­нальним меншинам надають ті держави, що заперечують правомірність нашого закону?

Президент державного самоврядування українців Угорщини Юрій Кравченко розповів «УК», що тут в останні два роки працює недільна школа  для українських дітей. Двогодинні заняття проводять щонеділі в приміщенні початкової школи та гімназії імені Сент-Дьорді Альберта в Будапешті. Фінансує заклад уряд Угорщини.

Він повідомив, що українську  меншину, яка налічує майже 8 тисяч осіб,  визнано однією з 13 державотворчих в Угорщині, тож її представники мають право на освіту рідною мовою. Однак каже, що українці Угорщини не мають компактного місця проживання, тож «ми не можемо започаткувати окрему українськомовну школу. З цього навчального року стартував перший зведений українсько-угорський клас, викладач якого пані Кішш Едіт­ — із Закарпаття. У ньому навчається троє українських дітей». Юрій Кравченко наголошує, що «етнічні угорці теж зацікавлені, щоб їхні діти відвідували українську школу».

Чи є якісь відмінності від практики, передбаченої в українському Законі «Про освіту»? Якщо є, то Україна не програє у такому порівнянні. У нас викладання всіх предметів рідною мовою вестимуть по 4-й клас включно, а потім — окремі з них, зберігається вивчення мови і літератури, культури мовою меншини. Проте у нас є величезний позитив, якого немає в Угорщині: наявність розвиненої мережі закладів культури, угорськомовних навчальних груп у дитсадочках (і навіть окремих дошкільних закладах), коледжах з мовою цієї меншини. Діє потужний науково-дослідний Центр гунгарології в Ужгороді, а також Українсько-угорський навчально-науковий інститут в Ужгородському національному університеті. У цьому інституті на правах факультету студенти оволодівають гуманітарними і природничими спеціальностями, вивчаючи майже всі предмети угорською мовою. Це майбутні вчителі  угорських шкіл, науковці та інженери. І найголовніше, про що досі не йшлося: всі ці заклади утримують за рахунок держави.

Везуть дітей за 150 кілометрів

Повертаючись до освітніх реалій в Угорщині, не можна не згадати і про те, що там є всього-на-всього одна недільна школа для українців, яку відвідують, за словами Юрія Кравченка, 42 учні, деякі батьки  везуть їх навіть за 150 кілометрів. Мабуть, слід зняти капелюха перед намаганням українців зберігати свою ідентичність у розпорошених умовах, в іншоетнічному оточенні.

Народний депутат України доктор філологічних наук Тарас Кремень — син поета лауреата Шевченківської премії Дмитра Кременя родом із Закарпаття і добре знає мовну ситуацію в краї. Він вважає: акцент слід робити на тому, що  «це закон про освіту, а не про мову». Мовляв, дискримінуються права меншин, які не можуть скласти державних іспитів з української мови, а потім відповідно подати документи до вишів України. «Вони не можуть реалізувати себе далі, тому змушені мігрувати за кордон або залишитися в Україні без вищої освіти. А наш закон стимулюватиме і до вивчення рідної мови, і державної. А потім нехай ухвалюють будь-яке рішення, але при цьому маючи значно ширші умови», — вважає  посадовець.

На 30 тисяч — один ліцей

У селах повіту Марамуреш, де проживає загалом 30 тисяч українців, є майже півтора десятка шкіл другого і третього ступенів, де вивчають українську мову. Здавалося б, усе гаразд. Але... Її вивчають лише як окремий предмет, всі решта навчальних дисциплін — румунською. Єдиний виняток — у Румунії є український ліцей імені Тараса Шевченка в місті Сигету-Мармацієй, що неподалік українсько-румунського кордону. Про це розповів голова громадської організації «Надія», яка розвиває культурні зв’язки між країнами, солотвинець Михайло Токар.

Виходить, Румунія безапеляційно виступає з претензіями щодо Закону «Про освіту» в Україні: викладання мовою української нацменшини в себе забезпечує далеко не тією мірою, що наша країна на власних теренах — румунської.

Тим часом на запит «УК», у скількох навчальних закладах  Румунії всі предмети викладають українською мовою, в міністерстві освіти   відповіли так:  жодного, а ліцей імені Тараса Шевченка працює «теоретично».

Бажання вивчати є, навчати — немає

Та повернімося до Закарпаття. Одна з причин поганого володіння національних меншин державною мовою — в її неналежному викладанні. Мало хто з учителів української готовий їхати в села, де, зрозуміло, доведеться стикатися не лише з побутовими труднощами, а й із суто професійними. Навчити школяра, який змалку не чув українського слова, нової для нього мови, тим більше іншої мовної групи — завдання надскладне.

Без кадрового підсилення, методологічного вдосконалення викладання української мови, котру в повністю угорськомовних селах сприймають майже як іноземну, не обійтися. 

«У наші села випускники філфаків відмовляються їхати, і це велика проблема, — визнає голова Берегівської райдержадміністрації Іштван Петрушка. — У нас дуже складна ситуація з учителями української. Щиро їх запрошуємо, але не їдуть. Потрібні певні заохочення, стимули від держави, однак для цього в бюджеті потрібно передбачити кошти».

У румунськомовних школах схожа ситуація. У селищі Солотвино, що в Тячівському районі, з трьох шкіл одна — з румунською мовою навчання. Директор Михайло Опріш наголошує:  тут живуть і українці, і румуни, й угорці,  тож контакти між ними — запорука вивчення мов.

А ось у селі Нижня Апша з 10-тисячним населенням українців майже немає, як і у Верхньому Водяному, Глибокому Потоці, Топчині, а також Білій Церкві на Рахівщині. Тут теж відчувають нестачу вчителів української, від чого, зрештою, залежить рівень володіння нею школярів. Не випадково студент із румунськомовної школи в Ужгородському національному — рідкість. Молоді румуни вступають зазвичай у виші  Румунії, а найчастіше просто ігнорують вищу освіту.

 ТИМ ЧАСОМ

Болгарія визнала, що Закон «Про освіту» прогресивний

«Ми бачимо, що Закон «Про освіту» дає нові можливості, щоб наші діти добре володіли й українською, і болгарською мовами, — сказав Надзвичайний і Повноважний посол Болгарії в Україні Красімір Мінчев під час зустрічі з міністром освіти і науки  Лілією Гриневич. — З огляду на нові можливості, які відкриває реформа, ми хотіли б, щоб у школах нацменшин учні  здобували гідні знання з обох мов. Це і питання обсягу вивчення, і якості вчителів, і підходів та методів викладання, і підручників».

Лілія Гриневич зазначила, що МОН було і залишається відкритим для співпраці з добрими друзями та партнерами України.

«Обсяг вивчення рідної мови, а також перелік предметів, що вивчатимуть цією мовою,  визначатимуть індивідуально для кожної нацменшини. Їх затверджують на рівні постанови Кабміну. До цього маємо разом попрацювати і знайти порозуміння. Пропоную створити спільну робочу групу, яка працюватиме комплексно над навчальним планом для болгарської меншини, створенням підручників, питанням підвищення кваліфікації вчителів. Якщо робитимемо це разом з вашими експертами, можна за значно коротший час створити спільний план дій і напрацювань, які дадуть змогу комплексно поліпшити якість навчання в українських школах з болгарською мовою навчання», — сказала у відповідь  міністр.

Сторони погодилися, що для успіху впровадження  нововведень у школах з болгарською мовою навчання потрібно провести консультації з представниками меншини із різних регіонів України.

Насамкінець.    Проблема вивчення мов титульних народів національними меншинами в кожній країні власна. Але безумовно, кожна зацікавлена розвиватися, і саме на знанні мови, культури зав’язано багато. Настільки багато, що не зважати на це і пустити на самоплив вивчення мови як передумови формування національної свідомості і безпеки держави просто неможливо. 

Василь Бедзір

Урядовий  Кур’єр

 

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 120

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама