Четвер, 07 вересня 2017 20:27

Парадокси українського законодавства, які приводять, інколи, історичні факти до абсурду або, як Геннадій Москаль «поліпшував» історію Закарпаття Головна новина

Парадокси українського законодавства, які приводять,  інколи,  історичні факти до абсурду або, як Геннадій Москаль «поліпшував» історію Закарпаття
Голова Закарпатської облдержадміністрації, як «великий знавець» історії, а особливо історії Закарпаття, в одноосібному порядку встановив,  що Роман Шухевич є більш важливим для Мукачева ніж Іван Туряниця.

 

Можна по різному трактувати  названі історичні особливості, але….

Почнемо з Івана Туряниці.

Іван Туряниця організатор Першого  Народних Комітетів Закарпатської України, який відбувся в Мукачівському кінотеатрі “Перемога» 26 листопада 1944 року, в якому прийняло участь 663 делегати та 126 гостей. Цікавим був національний склад учасників з'їзду:  541 особа – русини (українці?),  107 осіб – росіяни(?), 12 угорців, 2 німці, 3 словаки, кілька євреїв, однин ром, а також 15 жінок.

Перший з'їзд Народ­них Комітетів, прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянсь­кою Україною, який було надруковано в газеті «Закарпатська правда» 28 листопа­да 1944 року:

 «Перший з'їзд Народних Комітетів всієї Закарпатської України постановляє:

Возз'єднати Закарпатську Україну зі своєю Великою матір'ю Радянською Україною і вийти зі складу Чехословакїї.

Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки і Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік включити Закар­патську Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Обрати Народну Раду Закарпатської України як єдину центральну владу, діючу по волі народу на території Закарпатської України.

Уповноважити і зобов'язати Народну Раду Закарпатської України здійсни­ти рішення з'їзду про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною».

Головою Народної Ради Закарпатської України був обраний Іван Туряниця.

 

З 1944  по 1946 роки Іван Туряниця, був Першим секретарем Комуністичної партії  Закарпатської України та керівником так званої квазідержави «Закарпатська Україна». Товариш Туряниця зробив все  можливе і неможливе, щоб Підкарпатська Русь, на виконання Маніфесту,  в 1946 році увійшла у склад Української Радянської Соціалістичної Республіки,  як Закарпатська область.

Цікаво, чи керував би сьогодні Геннадій Москаль Закарпатською областю, якби не було Івана Туряниці?

 Досить цікаво написав про тимчасову назву нашого краю «Закарпатська Україна» ужгородський історик Макара М.П.  у своїй науковій роботі «Закарпатська Україна: шлях до возз'єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 - січень 1946 pp.). -Ужгород, 1995.»:  «Тепер щодо терміна «Закарпатська Україна». На нашу думку, термін «Закар­патська Україна» як назва території відображала фактичну невизначеність юри­дичного статусу краю. Цей термін відстоювався КПЗУ, що відповідало поглядам комуністів Закарпаття на національне питання. Стара назва краю - «Підкарпатсь­ка Русь» - вочевидь «різала» вухо і пов'язувалася з минулим «буржуазним» ла­дом, який «душив» народ, викликала неприйняття. Старий термін потрібно було, виходячи з ейфорії перейменувань, замінити іншим. При цьому, з одного боку, не­обхідно було зберегти особливість краю, не виділяючи представників національ­них меншин, які не сприймалися ортодоксальним режимом, з іншого боку не­обхідно було в назві вказати шлях вперед. Таким чином, утворювався нейтраль­ний і водночас чітко національно спрямований термін «Закарпатська Україна». Він відповідав настроям тих, хто дивився на Закарпаття з Києва чи Москви.

Аналіз вказаного терміна проведено в розрізі продекларованих принципів ра­дянської офіційної національної політики, яка в умовах розгортання руху за возз'єднання з Україною мала досить привабливий для багатонаціонального на­селення краю характер. Воно, як зазначають дослідники, «сприйняло цей приско­рений та інспірований зверху процес досить спокійно і здавалося, що назавжди розв'язане і національне питання: русини як національна і етнічна група стали українцями».

 

Тепер щодо Романа Шухевича.  

26 жовтня 1938 року Чехословаччина надала повну автономію Підкарпатській Русі і призначила прем’єр-міністром уряду Августина Волошина. Почалась активний нелегальний перехід галицької молоді через польсько-чехословацький  кордон на територію Підкарпатської Русі та вступу до складу парамілітарної організації – Карпатська Січ, що організовувалась під керівництвом оунівців. Одним з активних організаторів і керівником Карпатської Січі був нелегальний емігрант Роман Шухевич.

6 лютого 1939 року Роману Шухевичу, за визначні заслуги в розбудові Карпатської Січі, Генеральним Штабом організації було присвоєно військове звання – чотар.

 У ніч на 11 березня 1939 року Роман Шухевич за допомогою вартового відділу Січі непомітно для чеської охорони викрали озброєння із складів Чехословацької армії. Про справу з викраденням зброї було одразу повідомлено головнокомандувача чехословацькими військами на території Закарпаття і водночас третього міністра в уряді А. Волошина – генерала Л. Прхалу, який  через коменданта чехословацької жандармерії у м. Хусті підполковника Ваку висунув вимогу до А. Волошина повернути військове майно. Військове майно було повернуто. Жандармерія отримала наказ арештувати Романа Шухевич, який втік до Великого Бичкова.

 На думку деяких істориків, ця авантюра Романа Шухевича стала однією з причин того, що Чехословацька армія покинула Карпатську Україну в самий критичний для неї час.

 Вночі 16 березня 1939 року комендант Національної оборони Карпатської України полковник Сергій Єфремов оголосив стан облоги у столиці Карпатської України у зв’язку з наближенням угорських військ до Хуст. Як пишуть деякі видання українських націоналістів: «Поручику «Борисі Щуці» (Роману Шухевичу) було доручено виконати усі необхідні заходи з мобілізації військових сил і проведення евакуації державних установ з Хусту. Вранці 16 березня 1939 р. Роман Шухевич виїхав разом з жінками та пораненими січовиками на вантажній машині до Великого Бичкова

Це в той час, коли молоді галичани та русини прийняли останній смертельний бій з переважаючими силами угорської армії на Красному полі.

 Шановний читачі, патріоти України, я виклав тільки історичні факти, без всякої політизації подій.

Задаю просте питання: Хто  зробив більше користі для нашого краю – комуніст Іван Туряниця, який був головним організатором воз’єднання Закарпаття з Україною, чи націоналіст, поручик Карпатської Січі Роман Шухевич, який покинув своїх бійців у самий критичний для Карпатської України час, коли угорська армія вбивала наших молодих хлопців на Красному Полі?

 Розумію, що мені можуть заперечити: Туряниця був комуністом і потрібно виконувати закон про «декомунізацію».

 Можливо, що й так. Але невже моральний авторитет та заслуги перед Україною та нашим краєм  Андрія Шептицького нижча за заслуги Романа Шухевича?

 

Чому поставив таке запитання? 

Молодий мер Мукачева Андрій Балога   вирішив,  хоча б частково, відновити історичну справидливість. 

Мукачівська міська рада  "переіменовану" Геннадієм Москалем вулицю Романа Шухевича назвала іменем покійного глави греко-католицької церкви Андрія Шептицького.

Виявляється, це "велика крамола" з позиції "великого декомунізатора"  Геннадія Москаля. І почались судові процеси.

А як бути жителям вулиці Івана Туряниці - Роман Шухевича - Андрія Шептицького? На якій вулиці вони живуть?

 

 

Степан Сікора

Оцініть матеріал!
(1 Голосували)


Переглядів: 261

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама