П'ятниця, 23 серпня 2019 15:29

Політичне довголіття Віктора Балоги. Ч.1

Політичне довголіття Віктора Балоги. Ч.1
В 1998 році  35 річний товарознавець з Мукачівської універсальної бази Віктор Балога  став  міським головою Мукачева і ось уже більше 20 років  є самою впливовою  людиною на Закарпатті.

 

В певні часи Віктор Іванович  займав  і високі політичні та  державні посади в Україні. Як це сталося?

У своїй розповіді я не претендую на стовідсотковий об’єктивний аналіз. Покажу тільки свій погляд на становлення Віктора Балоги, як політика.

 Кажуть, що не буває політиків „білих” чи „чорних”. Всі політики, якщо вони політики, „сірої” масті. В них є всього потрошку: і доброго і поганого. Добре, коли переважає добра, розумна і поміркована  риса в характері політика, як це ми маємо у випадку  з Віктором Балогою.

 Як все починалось

На початку 90-тих років минулого століття молодому, амбітному і активному товарознавцеві ледь перевалило за тридцять. Самий активний біологічний вік. Якщо маєш  „клепку” в голову, то можеш використати її з максимальною користю. Тут ще й політична ситуація допомогла: Союз розвалювався, а незалежна Україна ще тільки народжувалась.  Закони, практично, не працюють. Гріх не скористатись ситуацією. Не були винятком в цьому плані  Віктор Іванович та його команда. Згадаймо багатокілометрові черги на українсько-угорському кордоні в „епоху” Перебудови Горбачова. Серед багатотисячного натовпу десь загубились і приватні автомобілі молодих і енергійних „човників”, які везли в колишню соціалістичну Угорщину дешеві радянські промислові товари. А звідти? Теж стандартний набір: продтовари, відеомагнітофони, списана військова техніка тощо.  В Україну прийшла „ринкова економіка”. 

Балога разом зі своїми соратниками заснували свою першу комерційну структуру – ТОВ «Рей-Промінь, а потім і інші.

Віктор Іванович почав запрошувати в своїх комерційні структури талановитих торговців, бухгалтерів, економістів. Зарплата в „Рей-Промені”, а потім і „Барві” була в декілька раз більша ніж в інших організаціях Мукачева. В оптовій та роздрібній торгівлі почали запроваджуватись сучасні технології реалізації товару. Не вистачало оборотних коштів. Брались ризиковані кредити у банках.

Благо, що в період 1990-1993 роках, коли інфляція вже почала нарощувати свої оберти, кредитна ставка „Промбудбанку” не перевищувала 10 відсотків. Можна було взяти кредити, побудувати будинок, а повернути через декілька місяців цей кредит, вартість якого інколи не перевищувала вартості сумнозвісної горілки  „Распутін”.

 Вже потім, в 1994 році банківські ставки досягли астрономічних величин – 400-500 відсотків річних. Якщо не вклався у два тижні, то кредитор прогорав.

Чітка організація роботи допомогла вижити „Барві” і в період суперінфляції і не тільки вижити, але й нагромадити певний капітал.

Економічні умови диктували свої „порядки”. При суперінфляції тільки швидкий оборот капіталу дозволяв не тільки держатись на плаву, але й розвивати бізнес. Це можна було досягти тільки в роздрібній торгівлі продуктами харчування. Не даремно кажуть: їсти хочеться завжди.  Першим сучасним продовольчим магазином „Барви” був, реконструйованих по західним стандартам, магазин „Черемшина”, який розташований на Першотравневій набережній в Мукачеві. На багато років „Черемшина” стала еталоном роздрібної торгівлі продовольчими товарами на Закарпатті. Таким магазином зараз вже нікого не здивуєш. Тепер  ми маємо супер-маркети «Сільверленд» майже в усіх районних центрах Закарпаття.

Ще один цікавий момент. Для захисту свого бізнесу команда Віктора Балоги почала інтенсивно впроваджувати легальні методи обороту капіталу. Подальший розвиток політичної ситуації показав, що Віктор Іванович дивився на багато років в перед.

 Ще треба згадати про один з феноменів „пострадянського” періоду: хабарі. Низька зарплата чиновника, від якого залежали темпи накопичення капіталу початкуючих капіталістів, і надприбутки деяких бізнесменів стали благодатним грунтом для типового радянського явища. Не даремно навіть при Сталіну говорили: не помажеш – не поїдеш. Щоб не плати жадібному і нерозбірливому чиновнику, треба було йти в політику, ставати керівниками виконавчих і представницьких структур влади. Без „розкрутки”, без певної реклами своєї особистості в політику нічого йти, навіть гроші не допоможуть. Свого кандидата на ту чи іншу посаду виборець має знати в лице.

Віктор Балога і його команда в Мукачеві засновують газету „Старий Замок” (головний редактор Юрій Клованич), яка довгий час було найпопулярнішим періодичним виданням в області, а потім появилося і власне телебачення.

 На початку політичної кар’єри Віктора  Балоги Георгій Горонді разом з Робертом Опалеником, при підтримці міського голови Василя Ільтя, створили першу в області приватну  телерадіокомпанію „М-студіо”. 

 Віктор Іванович досить швидко зрозумів політичну ефективність такого засобу масової інформації, як телебачення. Через деякий час  комерційна компанія «Барва» викупила контрольний пакет  у засновників «М-студіо».

 „М-студіо” отримало фінансову і матеріальну підтримку. На роботу в приватну телекомпанію були залучені високопрофесійні кадри, багато з яких продовжили свою кар’єру у провідних телерадіокомпаніях України.

Коли стало зрозумілим, що друковані засоби стають малоефективними (люди все більше шукають інформацію інформацію) член команди Віктора Балоги Ігор Кріль створив інтернет – видання «Mukachevo.net», яке зараз є найбільш популярним електронним виданням в області і  одним з провідних видань України.

Крім того, для більш ефективного впроводження своєї політики в області та й Україні,  команда Віктора Івановича створела нову  сучасну телекомпанію «Сіріус», відеоматеріали якої уже можна побачити через супутникове телебачення та в інтернеті.

Здається всі передумови для руху в політику існують: гроші, засоби масової інформації створені. Тепер тільки в перед. Правда, не вистачає досвіду. Можна заручитись підтримкою тогочасних керівників обласного та районного масштабу... і не тільки.

Почалось входження в політику

В середині 90-тих років минулого століття Віктор Балога і його команда вже почали  мріяли про політичні досягнення. Але спочатку всі сили були кинуті на нарощування фінансового капіталу. Мало хто з новоспечених „молодих закарпатців" з „столичного" Ужгорода звертав серйозну увагу на молодих сільських хлопців з Завидова. Тим більше, що основні прибуткові сфери Закарпаття в той час контролювались трьома бізнесменами і політиками: Віктором Бедьом, Олегом Ямаловим і Сергієм Ратушняком.

Прибуткових сфер тоді, було не дуже багато: паливно-мастильні матеріали - тут конкурували два концерни: „Карпати" Олега Ямалова і „Срібна Земля" Віктора Бедя, горілчані і газовані напої, а також продуктові базари області, які  були під контролем Сергія Ратушняка.

Якщо Олег Ямалов ставився до тогочасної обласної влади досить лояльно, навіть деякий час був членом облвиконкому, то цього не можна було сказати про двох інших „молодих закарпатців". Віктор Бедь повторно і безуспішно рвався в народні депутати, для Сергія Ратушняка рамки міста Ужгорода теж були замалі. Обоє мали одного спільного ворога, Сергія Устича. Чому?

Сергій Іванович пройшов стару бюрократичну школу, яка вчила: для того щоб вийти „сухим із води" в самій критичній ситуації - треба багато обіцяти, але нічого не робити, тоді і відповідальності немає ніякої.

Треба підкреслити ще одну цікаву деталь: за обіцянку завжди треба було платити, навіть, якщо вона і не виконувалась. Цього ніяк не могли прийняти прагматичні „молоді закарпатці". Олег Ямалов скоро „згорів" на своїй довірливості до Сергія Устича - концерн „Карпати" „наказав довго жити".  Не довго продержалася і «Срібна Земля» Віктора Бедя.

Приблизно через рік після виборів 1994 року Віктор Бедь і Сергій Ратушняк розпочали непримиренну боротьбу з Сергієм Устичем. Правда, без помітного успіху: „гавкання" в підконтрольній пресі, „кулачні бої" на сесіях обласної ради із знищенням електронної системи підрахунку голосів - не давали бажаного результату. Чиновники старої радянської школи твердо тримали позиції.

Не контролюючи ситуацію в області, важко було розвивати свій бізнес. Поки Ратушняк і Бедь воювали, укладаючи тимчасові союзи з різними столичними політиками (Лазаренком, Медведчуком, Пустовойтенком, тощо), молоді завидівці нарощували фінансові „м"язи" і шукали підходів спочатку до міських і районних керівників, а потім і до Сергія Устича.

Чим більше  Сергій Ратушняк давив на Устича, тим більше Сергій Іванович схилявся до Віктора Балоги. Багато хто буде моралізувати з цього приводу. Можу тільки повторити те, що писав на початку політичного нарису - політика ніколи немає контрастних тонів, вона завжди „сіра".

Чи зумів би досягти успіху Віктор Балога, якби у свій час не встановив теплі стосунки, наприклад, з Віктором Дядченком, а потім з Сергієм Устичем?

Якщо не переступати певну моральну межу, то чому б не використати недоліки в характері названих людей для досягнення певної бізнесової і політичної мети?

Скільки коштував Віктору Балозі і його команді розвалений Завидівський відділок колись потужного Лалівського винрадгоспу, знає хіба що тодішній голова Мукачівської райдержадміністрації Віктор Дядченко та Віктор Балога. А тепер це одне з самих передових сільськогосподарських підприємств області - ТзОВ «Завидівське».

Чи можна зараз осуджувати молодих мукачівських бізнесменів за їх компромісну гру з не зовсім порядними керівниками області і району, якщо крім власного розуму, селянської кмітливості і грошей в них не було ніякої підтримки?

Хто б що зараз не говорив, але Балога і Ратушняк наближались до виборів 1998 року з різних позицій. Ратушняк вже набув іміджу непередбачуваного і скандального політика, який нещадну критикував всіх, хто не погоджувався з його думкою. Перепало і Леоніду Кучмі. Краплею, яка переповнила чашу терпіння Леоніда Даниловича, була демонстративна реклама дружніх відносин з опальним екс-прем'єр - міністром Павлом Лазаренком, який в 1998 році теж балотувався у Верховну Раду України. За день до виборів ЦВК знімає Сергія

Миколайовича з виборчих перегонів за сміхотворним обвинуваченням - нібито Ратушняк протягом останніх п'яти років не був громадянином України. Прийшлось задовільнитись тільки посадою мера Ужгорода. „Зіскочивши" з плечей обласної номенклатури, Ратушняк різко „загальмував" своє стрімке сходження по політичній драбині. А тут ще почали діймати правоохоронні органи за деякі не зовсім праведні справи.

Віктор Балога, заручившись підтримкою мешканців міста та району, вирішив „завоювати" в 1998 році м. Мукачево і Мукачівський район. Якщо планам по Мукачеву пощастило здійснитись - Віктор Балога став мером Мукачева, - то Мукачівський район чекав ще чотири роки. Устич і Медведчук більше довіряли Дядченку, ніж Балозі і тому не дали „дозвіл" на здачу району. Василь Ковбаско, який тоді був активним членом команди Віктора Балоги, не став головою Мукачівської районної ради, а Дядченко не був відправлений у відставку...

Далі буде

Степан Сікора

Оцініть матеріал!
(5 голосів)


Переглядів: 444

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама