Субота, 02 лютого 2019 16:15

З історії закарпатського футболу: Брати Секечі

З історії закарпатського футболу: Брати Секечі
Світлої пам’яті відомого футболіста та тренера Іштвана Секечі – присвячується.

 

Випадки, коли в одній команді грали два брати, у футболі – не рідкість. У різні періоди успішно виступали за берегівські команди брати Колочаї, Моцари, Кертейси, Калмани, Ясаї, Ербахи, Голлендери, Сабо, Гачі, Котори, Ковачі. Історія спорту навіть знає приклади, коли відомими стали три брати. Це – Старостіни, Турянчики, Фоміни та інші.

Однак щоби футболістами були чотири брати з однієї родини – про таке пам’ятають хіба що берегівчани. Маю на увазі Йосипа, Андрія, Іштвана і Василя Секечів. Коли врахувати, що й батько був гравцем першої робітничої команди нашого міста «Тереквеш», то сім’я Секечів дала крайовому футболу практично п’ять чудових спортсменів.

Секечу-старшому було всього 11 років, коли в Берегсасі пройшов перший показовий футбольний матч між командами гімназії та атлетичного клубу. Матч відбувся 26 липня 1914 року на сьогоднішньому стадіоні «Дружба». Про це стало відомо з номера газети «Берег» від 26 липня 1914 року. На жаль, результат цього матчу невідомий.

До слова, БАК, крім ковзанярського, легкоатлетичного спорту та веслування, займався і популяризацією футболу. Молодий робітник-маляр завжди мріяв бути футболістом, та цьому завадила Перша світова війна.

Тільки через сім років здійснилися наміри – він став одним із провідних гравців «Тереквеша». Секеч-батько був переконаний, що й сини стануть футболістами, досягнуть великих успіхів, їх знатимуть далеко за межами нашого краю. І не помилився. Найстарший Йосип почав грати у футбол, коли мав 13 років.

Спочатку виступав у молодіжній команді «Ювентус», керівником і наставником якої був Людвіг Радьовці. Поруч з Йосипом грав в цій команді легендарний Людвіг Вароді, за плечима, якого понад 50 років активної участі у спортивному житті міста. Кілька слів про цю особистість. Футболку вперше одягнув, коли йому було 12 років. Чотири роки грав у молодіжній команді «Ювентус».

 foto

З 16 років він разом з братами Калочаї грає в команді БФТК. Кілька разів його включають у збірну команду Підкарпаття та Східної Словаччини. В 1937-1941 роках Л. Вароді виступав за команди вищої ліги – Кошицький АК, Дійошдєрський ДІМАВАГ та Шалготарянський БФК. Він був одним із засновників команди берегівської «Верховини», тривалий час працював тренером «Більшовика», «Колгоспника». Під його керівництвом ці команди завойовували перші місця в турнірах найвищого рангу. Багато зробив він і в справі розвитку футболу на селі, був головним тренером команд Яноши, Бене, Косонь, Вари. Мужієва.

Ми не випадково так ретельно надали його біографію, адже доля міцно зв’язала його з Секечами.

Щодо Йосипа, то його запрошують у берегівський «Спартак», який не без його допомоги в 1950 році отримав право виступати в першому класі обласного чемпіонату. Естафету від Йосипа прийняв брат Андрій. Із часом під керівництвом тренера Йосипа Дюрека він стає одним із кращих гравців місцевого «Спартака». Виступав і за команди «Колгоспник» та «Червона зірка».

На жаль, досить рано повісив на цвях бутси, адже важко довелося поєднання відповідальної роботи в млинкомбінаті з частими виїздами за межі області. Інший брат, Іштван, у дитячі роки грав за футбольну команду своєї вулиці. Саме тут уперше помітили його неабиякі здібності.

У 1956 році стає центральним нападником загальноміської команди, а відтак юнака включають до складу обласної збірної, яка була переможцем зональних змагань, а у фіналі зайняла друге місце, поступившись тільки киянам. У вирішальному матчі Іштван Секеч забив гол-красень. Юнака запрошують в молодіжний состав «Колгоспника». Саме в цей час проявилися його найсильніші футбольні риси: швидкість, націленість на ворота, фізичні дані, вміння повести за собою партнерів. Закінчивши середню школу, він грав в ужгородському «Спартаку», у дублі київського «Динамо».

Окрему сторінку в його футбольній біографії займає харківський «Авангард», куди перейшов у 1962 році. До слова, ворота цієї команди успішно захищав берегівчанин Чобо Кахлик. На все життя Іштвану Секечу запам’ятався матч за збірну УРСР проти молодіжної команди Німецької Демократичної Республіки, який відбувся на Республіканському стадіоні в Києві – 11 жовтня 1964 року.

 

Гра закінчилася перемогою – 2:0 на користь господарів (відзначилися закарпатець Степан Варга та Валерій Лобановський). У 1967–1972 роках він – один із провідних гравців, капітан одеського «Чорноморця». За цей клуб зіграв 147 матчів і забив 29 м’ячів. Одночасно І. Секеч навчався в Одеському педагогічному інституті, а після його закінчення стає аспірантом цього вузу.

Відзначився і як тренер; у радянському футболів його знали як вимогливого і твердого за характером, наш земляк умів згуртувати гравців, надихнути їх високими завданнями та цілями, залучити до команди здібну молодь.

Мерзаолім Ібрагімов, колишній голова Комітету з фізичної культури та спорту Республіки Узбекистан, наголошував (на мові оригінала): «Он был одним из создателей новой футбольной команды «Пахтакор», словом, сделавший очень много для возрождения узбекского футбола: почему мы тогда остановились на кандидатуре И. Секеча? После трагических событий 1979 года мы решили возродить новый «Пахтакор». Нам нужен был молодой, энергичный, современно мыслящий специалист. Было много предложений и кандидатур. Я лично беседовал с Константином Ивановичем Бесковым, Нодаром Ахалцаки, Никитой Симоняном, Валерием Лобановским, а также руководителем федерации футбола бывшего Союза Колосковым. Тогда и появилась кандидатура Секеча. Все они поддерживали именно его. Побеседовав с ним, я впервые понял, что имею дело с хорошим специалистом. После коллегиального решения Иштван Секеч в середине 1980 года появился в Ташкенте.

У Иштвана Секеча было много очень много положительных качеств. Он доброжелательно относился к людям. Всегда искал ключи к каждому, т. е. у него был индивидуальный подход. Немаловажно отметить и тот факт, что у него в коллективе был очень высокий авторитет.

Он никогда не упрекал своих подчинённых, а наоборот, подсказывал, говорил типа: ты же можешь, ты же лучше можешь играть, вот ты давай, постарайся себя показать таким, каким ты есть и т. д. Вот таким образом, проводя воспитательную роботу, он поддерживал каждого. Или другой пример: Иштван жил в коллективе – вместе обедал, играл в шахматы, принимал участие в дружеских беседах, слушал музыку, рассказывал им очень интересные случаи, таким образом, он становился ближе к ним и сплачивал их.

Его тренерские установки перед матчами носили конкретный и лаконичный характер, вселяя уверенность игрокам. Кроме того, он всегда внимательно относился к своим помощникам, администратору, врачу. Всегда давая им слово, он внимательно слушал их, а в конце подытоживая, высказывал своё мнение, не забывая о персональной ответственности каждого. Он не был высокомерным человеком и никогда не ставил себя выше других».

Найменший Василь свою спортивну кар’єру почав теж гравцем шкільної збірної нашого міста у 1958 році. До слова, першим його тренер був Бейло Гачі, який почав виступати ще в 1933 році, граючи в берегівській юнацькій команді «Елевре» («Вперед»).

Із часом він досяг великих успіхів у футболі: і як гравець, і як тренер. Василь Секеч, разом з Дюлою Баканчошом і Олександром Поллаком, був його улюбленим вихованцем. У 1960 році разом із Іштваном грає у класі «Б» за тернопільський «Авангард». Виступав він і за дубль одеського «Чорноморця», але через рік знову повертається в Тернопіль. 1968 рік довго пам’ятатимуть тернопільські шанувальники футболу, коли команда стала переможцем зони, вигравши фінальну пульку.

Успіх приніс «Авангарду» титул чемпіона України і путівку в другу группу классу «А». Свою майстерність і звання лідера авангардівці підтвердили і у фінальних поєдинках республіканської першості. За ці успіхи Секечу-молодшому присвоюють високе звання майстра спорту СРСР. Наслідуючи приклад свого брата, він не забував і про навчання – закінчив фізкультурний інститут. Багато років поспіль працював за фахом на Хмельниччині.

Нинішня молодь повинна б узяти приклад із братів Секечів – Йосипа, Андрія, Іштвана і Василя. Вони домоглися вагомих успіхів не тільки у спорті, але й у навчанні та роботі. І прислухатися до слів Іштвана Секеча: «Є такий закон, що тільки талант, помножений на працю, може принести вагомі результати. Футболіст може бути тисячу разів талановитим, але він ніколи не досягне вищого рівня, якщо не буде працювати.

Тільки любов до праці допоможе стати справжнім та знаменитим гравцем».

Автор: Валерій РАЗГУЛОВ, головний редактор «Карпатської панорами»

Оцініть матеріал!
(0 голосів)


Переглядів: 89

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Нагадуємо Вам, що редакція видання не несе відповідальності за зміст матеріалів, які розміщені користувачами сайту.
Реклама